Радянський автопром, пройшов великий шлях розвитку від випуску ліцензійних копій заморських іномарок і покупки німецьких авто, до створення своїх власних моделей, у тому числі і для вищого керівництва країни.
З чого все починалося
Ліцензійна копія
Перше покоління радянських автомобілів для номенклатури здебільшого складалося з реквизированной в ході революції власності у представників буржуазії і дворянства. Однак через бездоріжжя і відсутності запчастин даний автопарк дуже швидко прийшов у повну непридатність. Першим єдиним службовим авто став тільки ГАЗ-А – ліцензійна копія американського автомобіля Ford A, що випускався з 1932 року в Горькому. До речі, саме цей автомобіль заклав основу для майбутнього радянського автомобілебудування.
Перший радянський повністю
Поступово ГАЗ-А став головною службовою машиною номенклатури, Червоної армії, МВС, НКВС, а також працював в якості таксі. Згодом машину замінили більш досконалою моделлю – ГАЗ-М1. Втім, вище керівництво країни на скромних М-ках майже не їздило, вважаючи за краще закуповувати для своїх потреб лімузини Lincoln, Cadillac, Buick і Packard. Першим дійсно радянським чиновницьким автомобілем (у тому числі і для вищих кіл) став ЗІС-101. У період з 1936 по 1945 рік він був випущений тиражем в 8.4 тисячі штук.
Цікавий факт: після закінчення Другої світової війни в країні знову виник дефіцит машин для чиновників. Частково він був задоволений за рахунок трофейних німецьких авто.
Ривок до тотальної автомобілізації
Розкішний ГАЗ-12 ЗІМ
У 1946 році стало зрозуміло, що темпи автомобілізації чиновників слід нарощувати. Саме тоді з’явився головний радянський автомобіль. Для простих людей створювалися «Москвичі». Представники уловного середнього класу могли дозволити собі «Перемоги», а ось для чиновників вищих рангів призначалися «Чайки». Саме в цей час з’являються перші вітчизняні броньовані автомобілі для чиновників, а також повнопривідні моделі лімузинів. Нарешті, з’являється і знаменитий парадний фаетон! Цікаво, що автомобілі ЗИМ і ЗІС у повоєнні роки також використовувалися в якості карет швидкої допомоги і навіть звичайних таксі.
Цікавий факт: у повоєнне десятиріччя було єдиним часом, коли радянським громадянам могли продати офіційно в тому числі і автомобілі вищого класу. Правда, ЗИМ коштував близько 40 тисяч рублів. Для порівняння, «Перемога» коштувала 16 тисяч рублів, а ранній «Москвич» лише 9 тисяч. Перший преміальний автомобіль, який не стали відпускати в приватні руки — «Чайка», що вийшла на дороги в 1959 році.
Предмет статусу
Тринадцята модель
Ще в сталінські часи автомобіль серед партійної номенклатури був прирівняний до грошової нагороди. Машини покладалися в якості заохочення в тому числі за 25 років бездоганної служби повним корабельним старшинам, а також офіцерам. Машини вручали разом з орденами. Автомобілі начебто «Чайки» завжди ставилися до «Великого класу» і позиціонувалися з букви закону у тому числі, як «мотиваційний елемент» для радянських чиновників.
Для себе і для гостей
Однак, далеко не всі представники радянської верхівки прагнули пересісти на більш круті машини. Бували і зворотні приклади. Найяскравішим з них є перший секретар ЦК компартії Білоруської РСР Петро Машеров, який волів застарілу ГАЗ-13 «Чайку», навіть коли отримав право використовувати більш сучасний автомобіль.
Цікавий факт: Петро Машеров загинув 4 жовтня 1980 року в автомобільній катастрофі за 2 тижні до пленуму ЦК КПРС. Очікувалося, що там він буде призначений на посаду голови Ради міністрів СРСР. Несподівана загибель видного чиновника з високим авторитетом, як серед колег, так і серед простих громадян породила безліч чуток про політичне вбивство. Крім того, після загибелі Машерова з виробництва були зняті старі моделі ГАЗ-13.
Кінець усього
ГАЗ-14
У перебудову радянський автопром (у тому числі радянський преміальний автопром) увійшов з новим планом. Розроблялися і створювалися нові, перспективні моделі. Конструктори давали владі все більше нових проектів для чиновників. В останні роки існування СРСР було представлено відразу дві «Волги», новий седан ГАЗ, ЗІЛ і нова «Чайка». ЗІЛ не сподобалася особисто Михайлу Горбачову і проект відразу ж закрили. «Чайка» також стала жертвою могильника Союзу. У ті роки в номенклатурі йшла «боротьба з привілеями». За розпорядженням генсека проект «Чайки» був згорнутий, а всі креслення і технічне оснащення для виробництва авто – знищені. В результаті історія вітчизняних преміальних автомобілів закінчилася разом з країною в якій їх виготовляли.
