У 1995 році письменник Віктор Пронін видав повість «Жінка по середах», згодом екранізовану Станіславом Говорухіним в кримінальній драмі «Ворошиловський стрілок». Однак мало хто знає, що у головного героя цієї історії був реальний прототип – «народний месник» Дмитро Данилов.
Трагедія «афганця»
Кінець 1980-х – початок 1990-х років в Росії ознаменувалися розгулом криміналу на тлі безсилля і продажність міліції. Не дивно, що самосуд над бандитами сприймався в ту пору як єдина можлива справедливість. Так вирішив і Дмитро Данилов – молодий хлопець з Москви, пережив особисту трагедію.
Поки Данилов служив в Афганістані, його наречена Оля стала жертвою ґвалтівників. Шпана, що тероризувала район, забрала дівчину в підвал і збезчестила. Міліція відмовилася приймати заяву від потерпілої, заявивши, що вона сама винна, раз опинилася на вулиці пізно ввечері. Не переживши ганьби, юна москвичка наклала на себе руки. Дізнавшись жахливу новину після повернення з армії, Данилов довго не міг прийти в себе. План подальших дій він почерпнув з американського фільму 1976 року «Жадання смерті», в якому головний герой виходить на стежку війни з кримінальним світом після загибелі дружини.
Один проти всіх
Данилов не мстив нікому конкретно, оскільки не знав, хто саме зґвалтував Олю. Своїми ворогами він вважав усіх місцевих злочинців. Озброївшись саморобною дубиною з шипами зброєю билинних богатирів – Данилов виходив на вулиці в пошуках бандитів і хуліганів. Пройшовши службу в ВДВ, хлопець мав відмінну фізичну підготовку, крім того, раніше він займався карате.
У другій половині 1988 року міліція звернула увагу на те, що в лікарні стали частенько потрапляти хлопці з черепно-мозковими травмами. На питання, що з ними сталося, вони відповідали не дуже охоче, стверджуючи, що на них напав невідомий. Рахунок таких випадків йшов на десятки. Данилов навідувався в злачні місця і провокував гопників на конфлікти. Коли справа доходила до бійки, екс-десантник діставав з рукава дубину. Він не боявся виступати поодинці проти цілих зграй, одного разу здолавши в поєдинку відразу 10 чоловік. Як мінімум в одному випадку зустріч з Даниловим закінчилася для його супротивника летальним результатом. Чоловік намагався зґвалтувати дівчину, а цього Данилов, пам’ятаючи про наречену, пробачити не міг.
Арешт і суд
Багато правоохоронці, ймовірно, симпатизували «термінатора з палицею» — завдяки його діяльності рівень вуличної злочинності в кількох районах столиці знизився. Але залишити «народного месника» на волі було не можна. Зі слів потерпілих, міліція склала фоторобот підозрюваного і була готова затримати його при першому зручному випадку.
Одного разу Данилов вплутався в бійку з трьома грабіжниками, які напали на перехожого в замкненому подвір’ї. Після того, як по дзвінку сусідів прибули міліціонери, ветеран Афганістану не розгубився. Забігши в під’їзд, він подзвонив в першу-ліпшу квартиру, і коли господарі відчинили двері, увірвався всередину і кинувся до вікна. Вистрибнувши на вулицю, Данилов сів за кермо «Жигулів» та намагався втекти від міліції. Проте хлопець не вмів водити, і поїздка закінчилася наїздом на стовп.
Під час слідства Данилов розповів про всі свої вилазки. Він пишався вчиненим і жалкував, що не встиг повністю «очистити» місто від вуличної шпани. За сукупністю злочинів держобвинувач зажадав для «месника» розстрілу. Є свідчення, що сильний тиск на процес надавав працівник прокуратури, чий син став інвалідом після бійки з Даниловим. Суд переносився 8 разів, і в підсумку вирок виявився м’якше, ніж можна було очікувати. Хоча справедливим вердикт суду теж назвати складно – Дмитро Данилов був засуджений на 15 позбавлення волі. На початку «нульових» борець зі злочинністю вийшов на свободу, але дубину він більше в руки не брав. Провівши за ґратами довгі роки, Данилов розкаявся у своїх вчинках. Стверджується, що в даний час він веде образ життя ченця – за однією версією, в загальножительні монастирі, з іншого – у віддаленому скиту.
