Радянське Заполяр’я в 1941-45 рр. стає театром активних дій субмарин.
База флоту
Північний флот став наймолодшим із флотів СРСР і був утворений у 1933 р. В складі флоту на 1941 р. були відсутні лінійні кораблі і крейсери. Найбільшим кораблем флоту був лідер «Баку». В ході війни флот отримав поповнення, коли Північним морським шляхом здійснили перехід кілька кораблів Тихоокеанського флоту. Крім того, в силу специфіки інфраструктури та географічного положення субмарини Північного флоту мали дуже обмежену кількість місць базування. Основною базою підводних човнів став Полярний (до 1939 р. — Полярне).
Театр військових дій
Театром воєнних дій радянських субмарин стала велика акваторія Баренцева і Норвезького морів. Цим були зумовлені досить протяжні порівняно з внутрішніми морями походи підводних човнів. Іншим якісно був і склад ВМФ противника. Якщо на Чорному і Балтійському морі противник не використовував для активних дій великі надводні кораблі, то на Півночі ситуація була іншою. На порти окупованій Норвегії в різний час базувався цілий ряд великих кораблів німецького флоту, включаючи важкі крейсери та найбільший німецький лінійний корабель «Тірпіц».
Складу Північного флоту був такий, що активно боротися з великими кораблями було можливо лише силами авіації і підводних човнів. Якісно іншими були і основні цілі. Якщо Чорноморському та Балтійському флотам нерідко доводилося атакувати окремі суду супротивника, то підводникам Північного флоту частіше належало вести боротьбу з добре охороняються конвоями ворога. Щоправда, значно меншою була загроза з боку наземних сил противника. Якщо на Чорному і Балтійському морях німецькі війська та їх союзники впритул підходили і оволодівали базами радянських субмарин, то на Півночі їм так і не вдалося наблизитися до пунктів базування підводних човнів.
Підводний човен К-21
К-21 стала однією з найбільш знаменитих човнів Північного флоту в період Великої Вітчизняної війни. Субмарина була побудована у 1937 р. в Ленінграді і відносилася до числа найбільш великих крейсерських радянських субмарин. Човен мала шість носових і чотири кормових 533-мм торпедних апарату; артилерійське озброєння включало два 100-мм і дві 45-мм гармати.
У липні 1942 р. До-21 під командуванням Миколи Олександровича Луніна зробила спробу атакувати з дальньої дистанції «Тірпіц». Всупереч художнього оповідання В. С. Пікуля в «Реквіємі каравану PQ-17», де ця атака описана з гранично короткої відстані, Лунін, за відсутністю вибору, ризикнув провести атаку з дуже невигідній позиції. Незважаючи на невдалу атаку «Тірпіца», К-21 має на своєму рахунку чотири потоплених корабля і судна противника. На мінах До-21 підірвалися і затонули мисливець за підводними човнами і транспортне судно. Ще два судна були потоплені артилерією До-21. Всього підводний човен зробила дванадцять бойових походів. У 1942 р. До-21 була нагороджена орденом «Червоний Прапор». Ця човен була збережена і встановлена в заполярному Сєвероморську як меморіалу.
Підводний човен С-56
Ще однією відомою субмариною Північного флоту стала підводний човен С-56. У жовтні 1941 р. субмарина увійшла до складу Тихоокеанського флоту. Озброєння складалося з чотирьох носових і двох кормових 533-мм торпедних апаратів. Крім того, човен несла один 100-мм і одне 45-мм гармати. У жовтні 1942 р. човен покинула Владивосток і через Тихий океан, Панамський канал і Атлантичний океан здійснила перехід в Полярний.
Після включення до складу Північного флоту здійснила вісім бойових походів. Торпедами човен потопив німецькі транспортні судна «Ойроштадт», і «Генріх Шульте», тральщик і сторожовий корабель. 31 березня 1944 р. З-56 була нагороджена орденом «Червоний Прапор», а 23 лютого 1945 р. стала гвардійської. У 1954 р. по Північному морському шляху здійснила перехід на Далекий Схід, повернувшись, таким чином, навколо світу в початковий пункт базування. У 1975 р. З-56 була встановлена в якості меморіалу на Корабельній набережній Владивостока і є філією музею Червонопрапорного Тихоокеанського флоту.
Підсумки бойових дій
На даний момент достовірно відомо про знищення підводними човнами Північного флоту за роки Великої Вітчизняної війни двадцяти транспортів, підводного човна, семи мисливців за підводними човнами, чотирьох сторожових кораблів і п’яти мотоботів. Ще сім транспортів, госпітальне судно, два мисливця за підводними човнами і два сторожовика загинули на мінах, виставлених радянськими субмаринами. Ще цілий ряд німецьких і норвезьких судів отримали різні ушкодження.
Власні втрати склали двадцять два підводні човни. При цьому якщо на Балтиці або Чорному морі ряд субмарин був знищений при залишенні портів (Севастополь, Таллін, Лієпая та ін), на Північному флоті всі загиблі човни були втрачені під час бойових походів. Достовірно встановлені обставини загибелі п’яти човнів. Ще сімнадцять субмарин не вернулися з походів, Обставини загибелі ще 17-ти субмарин точно невідомі. Ймовірно, основною причиною їх загибелі стали мінні загородження противника, які за всі війни човни Північного флоту перетинали більше тисячі разів. Можливо, кілька підводних човнів загинули в результаті аварій і несправностей. Поступово в силу випадковостей або систематичного пошуку з’ясовуються долі загиблих субмарин і їх екіпажів.
