Так і напишемо, свідків немає.
– І скільки їх було?
– Один?
– Що значить один?
Щось та значить. Одна людина.
– Один чоловік впорався з десятком?
– Так. Впорався.
– А що сталося-то взагалі?
– Сварка.
– Сварка закінчилася тяжкими тілесними?
– Не перебільшуйте, все-таки живі.
– Живі, але не здорові.
– Та вже, оздобив він цих покидьків знатно. Будуть знати як себе вести.
– Це не смішно – вибиті зуби, вивихи та забої. А паперової роботи тепер скільки.
– Вам за це зарплату платять.
– Е-е-е не будь дуже розумною мені тут!
– А я що? Я нічого.
– І як нам тепер його шукати? Давай описывай його.
– Та не я запам’ятав. У мене пам’ять погана.
– Ти мені тут кінчай ваньку валяти! Ти ж стояв поруч з ним, коли все почалося! Зростання у нього який?
– Нормальний.
– Високий?
– Та ні, не високий.
– Низький?
– Не дуже.
– Значить так і пишу середнього зросту.
– Не те щоб середнього.
– Ти знущаєшся чи що?
– Як же можна, ви ж представник влади.
– То-то. Блондин, брюнет?
– Хто?
– Я!!
– Ви про цього хлопця чи що?
– Ти ж говорив він дорослий мужик?
– Говорив. Я не запам’ятав. Він такого невизначеного віку.
– Перестань блазнювати!
– Та що ви, що ви. Слухаю вас уважно.
– Так блондин чи брюнет?
– Та я не запам’ятав.
– Колір волосся, який у нього?
– Та не те щоб колір…
– Лисий чи що?
– Та ні, волохатий.
– Тьху ти! Не розгледів чи що?
– Та так падало світло, що…
– Зрозуміло. Особливі прикмети?
– Так, він такий весь стандартний.
–…
–…
– Чого хоч він їх?
– Ветерана образили.
–… гаразд. Так і напишемо, свідків немає.
