3 липня 1944 року в результаті операції «Багратіон» Червона армія увійшла в Мінськ.
Картина «Мінськ 3 липня 1944 року» (День визволення міста від фашистських загарбників) художника Валентина Волкова.
До 75-річчя визволення столиці Білорусії від німецько-фашистських загарбників Міністерство оборони Росії оприлюднило унікальні документи з фондів Центрального архіву військового відомства.
На інтернет-порталі Міноборони опубліковані накази, директиви, донесення, нагородні документи, викладені газетні статті того часу, розповідають широкому загалу про одну з найбільших і рішучих наступальних операцій Червоної армії. Специальныймультимедийный розділ отримав назву «З Мінська бачився Берлін».
Викладені там документи розкривають маловідомі епізоди і розповідають про героїзм офіцерів і бійців, які брали участь в операції.
РИА Новости
Звільнення Мінська в липні 1944 року
Вступ частин Червоної Армії в Мінськ.
1/10 Фотографій
Перейти до фотострічці
PreviousNext
У числі документів — бойове донесення від 3 липня начальника штабу 3-го Білоруського фронту, в якому генерал-лейтенант А. П. Покровський доповідає начальнику Генштабу Червоної армії А. М. Василевському про звільнення Мінська, докладно описуючи хід наступу. У донесенні повідомляється, що одними з перших в Мінськ на граничній швидкості увірвалися бойові машини під командуванням старшого лейтенанта Олександра Яковлєва, командира роти 26-ї гвардійської танкової бригади 2-го гвардійського танкового Тацинского корпусу. У цьому ж розділі опубліковані нагородні документи відважного танкіста, який був представлений до звання Героя Радянського Союзу.
Варто нагадати про те, що під час окупації Мінська в місті було організовано гетто. У Мінську та його околицях загинуло понад 400 тисяч чоловік, були зруйновані до 80% житлових будинків, знищені майже всі підприємства і установи науки і культури. Не дивно те, з яким ентузіазмом жителі білоруської столиці зустрічали воїнів-визволителів: ці свідчення також можна знайти серед опублікованих документів.
Примусові роботи єврейського населення на залізниці. Мінськ, лютий 1942 року..
«Колони танків, проходячи по місту, закидали квітами, так що були більше схожі на величезні букети квітів, а не на грізні бойові машини…». Не було меж та дитячому захопленню. «Дітлахи, раздобывшие де-то чисті конверти і папір, закидали танкістів паперовим салютом, коли ті в’їхали в місто».
Інші представлені в розділі документи розповідають про ретельну підготовку до проведення Мінської операції. Неймовірними зусиллями вдалося звільнити столицю Білорусії раніше призначених термінів, провести найпотужнішу артпідготовку і масовані авіаудари по ключовим укрепрайонам і позиціях гітлерівських військ. Про рішучий характер настання свідчить зокрема донесення начальника політуправління 3-го Білоруського фронту від 4 липня 1944 року. З документа випливає, що темпи наступальної операції приголомшили навіть командування вермахту, яке ще 4 липня не мало інформації про звільнення Мінська частинами Червоної армії. У документі наводиться випадок посадки в місті німецького літака «Мессершмітт 109», льотчик якого, не підозрюючи про те, що аеродром перейшов під контроль радянських військ, після приземлення спокійно оглядав свій літак і, природно, одразу ж був узятий нашими бійцями в полон.
Здався в полон під Мінськом радист розвідувального батальйону 25-ї гренадерської танкової дивізії вермахту обер-єфрейтор Леопольд Люттенбергер розповів, що столицю Білорусії змушені були обороняти «надзвичайні полиці», сформовані з залишків раніше «розбитих і розпорошених» Червоною армією німецьких дивізій. «Нам наказали зайняти оборону по дорозі Могилів — Мінськ… Не встигли ми по-справжньому закріпитися на своїй ділянці, як вранці 3 липня здалися російські танки. Незважаючи на те, що ми очікували наступу росіян, воно виявилося для нас зовсім несподіваним. Солдати, побачивши російські танки, говорили, що це прийшов кінець, — повідомив Люттенбергер. — Але потім нам послідував наказ відступати в напрямку на Вільно (Вільнюс). Не від’їхали ми і трьох-п’яти кілометрів від Мінська на захід, як утворилася страшна пробка: скупчилися сотні автомашин, тисячі солдат. У цей момент нас наздогнали російські танки. Відразу ж всі побігли хто куди. Я з групою солдат побіг у ліс, а потім, зустрівши росіян, здався в полон».
3 липня 1944 року Мінськ був звільнений, хоча навколо міста ще були розрізнені гітлерівські частини, які намагалися рухатися в західному напрямку, в тому числі до Мінська. Однак у ніч на 6 липня були успішно відбиті останні спроби противника контратакувати. У полон було взято кілька тисяч солдатів вермахту. Докладну хроніку подій у ході визволення Мінська, Бобруйська, Жлобина, Рогачова, Барановичів та інших білоруських міст в ті дні вели газети, в тому числі «Червона армія». Викладені в розділі її передовиці передають настрій тієї епохи і розповідають про мужність і героїзм воїнів-переможців.
Варто звернути увагу і на нагородні матеріали на лейтенанта Михайла Довбиша, командира батареї 529-го армійського винищувально-протитанкового артполку. При прориві ворожої оборони ця батарея прокладала шлях нашій піхоті.
Наказом Верховного Головнокомандувача СРСР і указом президії Верховної Ради СРСР понад 50 з’єднань і частин, які найбільш відзначилися в боях за визволення білоруської столиці, були удостоєні почесного найменування «Мінські» та представлені до нагородження орденами. З документа відвідувачі розділу зможуть дізнатися, що 3 липня о 22 годині Москва салютувала «доблесним військам, овладевшим Мінськом, двадцятьма чотирма артилерійськими залпами з трьохсот двадцяти чотирьох гармат».
Як особливо підкреслюється в повідомленні Міноборони Росії, публікація архівних документів часів ключових військових конфліктів ХХ століття «ставить заслін спробам фальсифікації історії, розвінчує брехливі міфи, стає важливим елементом у системі військово-патріотичного виховання молоді».
