Грошей у мене майже не було, але я дуже хотів побачити Лос-Анджелес і його околиці, з цього накопичив щоб орендувати машину на 2 тижні і жити в ній. Машина коштує 40 доларів в добу, це мінівен Додж Гранд Караван, у нього можна скласти задні сидіння в рівну підлогу і отримати дуже гарний простір для надувного матраца.
Відразу скажу — якщо ви плануєте побачити США, то нічого не плануйте поки не отримаєте туристичну візу. Її отримати зараз в Росії досить складно. Це займає пів року і більше часу. Гаразд, довгоочікувана віза вистраждана, заздалегідь куплені квитки обійдуться близько 26к рублів до лос-анджелеса і назад з пересадкою де-небудь в європі. 4 години польоту до європи, пересадка і 12 годин польоту до каліфорнії.
Прилетів, вийшов з літака і пішов на митницю. Готовий був терпіти пекельні муки і приниження, лише б потрапити в заповітну пиндосию, але за фактом до тебе справ обосо немає у місцевих митників: підходиш до електронного терміналу, набираєш там інформацію «хто-куди-на скільки приїхав-назад», термінал тебе фоткает, друкує бланк і йдеш на вихід. Там сидить копченокожий дядько, що то мене запитав, я чесно відповів типо «sorry, dont understand, my english is very bad». Він звичним рухом поставив штамп і простягнув мені мій паспорт зі словами «welcome to united states».
Машину заздалегідь забронював, з усіма страховками (типо нашого каско, осцпв, страховки там обов’язкові) вийшло 40 доларів на добу. На виході з аеропорту є зупинки, там ходить безкоштовний автобус від прокатних компаній, вони везуть тебе в офіс для оформлення документів. Велика парковка розташована там же поруч. Приїхав в офіс, там два варіанти: або з менеджером спілкуєшся або з терміналом. Я вирішив не дивувати місцевих своїм ідеальним оксфордською вимовою і пішов відразу до електронного одному. Вводиш номер броні, встромляти банківську картку, вилазить чек. З чеком йдеш на здоровенну парковку, де людина вказує в якому місці твоя машина. У даний момент стояло 12 дожів, мені більше всіх сподобався сріблястий (хоча крім кольору вони ні чим не відрізнялися). Всі машини за віком не більше 1-2 років, салон як новий, пробіг на моїй був 35т км, двигун 3.6 на автоматі.
Закинув речі в тачку, виїхав з парковки і вирішив трохи по району покружляти, звикнути до руху і нової для мене машині. Забув сказати що ніякі міжнародні права для прокату авто робити не потрібно, достатньо звичайних російських прав.
Трохи покатавшись, вирішив включити офлайн-карти на телефоні і подивитися де перебуваю. Ну і тут почалися перші пригоди: китайський смартфон сказав, що не може визначити місцезнаходження і попросив виїхати з тунелю. Піднявши погляд вгору я виявив синє небо і тепле каліфорнійське сонце над головою. Перезапустив офлайн-навігатор. Все правильно: я знову перебуваю в тунелі.
Вийшов з машини і вирішив попросити допомоги у місцевих. Піймавши на парковці магазину чорношкіру американку я на мигах пояснив, що мені потрібна від неї точка на карті, де ми зараз знаходимося. Довго колупаючи мапу вона так і не змогла знайти наш перехрестя на карті але сказала що ми точно в районі «Інглвуд» в цьому вона вже точно впевнена бо живе тут все життя.
Наступну годину я провів у машині намагаючись всіма способами оживити модуль gps. Але, на жаль, дива не сталося. Район «інглвуд» міста лос-анджелеса досить великий. Сенс в тому що на першу ніч я забронював дешевий мотель за 65 доларів, тому що після прильоту потрібно було добре виспатися на нормальному ліжку. Так, це дорого. Найпростіша готель буде коштувати ще дорожче — 130 доларів. У мене на офлайн-карти стояла точка де мій мотель розташований. Вирішив їхати до цієї точці по-старому: карта є, назви вулиць на дорогах є. Поїхали…
Наступні 2 години я провів у дорозі з періодичними парковками і звіркою назв вулиць, номерів будинків та логічним припущенням рухаюся я в бік свого мотелю чи ні? У підсумку я так і не зміг виїхати з цього нещасливого району. Вже стемніло. Було прийнято рішення купувати найдешевший телефон і використовувати його як навігатор. Припаркувався біля дрібного торгового центру, виявив салон стільникового зв’язку (який, на жаль, вже закрився) і вирішив що буду ночувати прямо тут і в 8 ранку купую телефон. Ось вам і бюджетний відпочинок.
Склав задні сидіння, надув матрац і приліг трохи відпочити. Увіткнув зарядку телефон і сиджу гортаю карту. Але що то на карті не так. Ніби все як було, але що змінилося. Точно! Виразно побачив точку свого розташування на карті! Модуль GPS через 5 годин відпочинку вирішив знову попрацювати. Перехрестився, бо крім як божественного втручання це диво я пояснити не міг. Проклав маршрут до мотелю і рвонув без перевищення швидкості до кінцевої точки. І ось мій мотель, на годиннику 22:12
Припаркувався на сусідній вулиці і пішов шукати ресепшн. Благополучно був знайдений на розі будівлі, але знову щось не те. Світла немає, жалюзі закриті і висить табличка «типо скоро повернуся». Ну вирішив мало, в туалет там тітка захотіла або з’їсти гамбургер. Минуло півгодини. Ресепшн так і не відкрився. Погортав роздруківку броні, думаю може щось переплутав. На роздруківці виявив дрібним шрифтом заселення проходить до 10 вечора. А приїхав я на початку одинадцятого.
В засмучених почуттях відкрив карту на телефоні, знайшов найближчий мотель і поїхав туди. Gps все ще працював. Там на цілодобовому ресепшені мене встрелила стара мексиканка, попросила готівкою 85 баксів і дала ключ від номера. Номер був страшенно прокурений (я сам не курю), але мені було вже плювати: прийняв душ і провалився в сон.
Прокинувся з ранку свіжим і бадьорим, роздобув місцеву сім-карту за 60 доларів і поїхав в парк Гріффіта глянути на обсерваторію.
Далі поїхав у бік пляжу в Санта-Моніку побачити тихий океан. Коротка зупинка в районі Беверлі Хіллз.
Вдалині видно пірс Санта-Моніки. Запаркувати машину у дворах і пішов туди пішки.
В інші дні паркувався позле пляжу за 8 доларів на весь день, у дворах паркувальних місць майже немає і йти до океану дуже довго. Найдорожча парковка навпроти пірсу – 14 доларів. Оплачуєш через такий термінал.
Прогулявся до пірсу і пішов далі в бік Веніс біч.
Сам Веніс біч знаменитий своїм духом свободи, самими волелюбними людьми, які живуть прямо тут у наметах біля пляжу і заробляють розважаючи туристів. Можливо я не зовсім перейнявся і усвідомив цей дух, але чітко запам’ятав його запах. Ні, це не запах бомжа в метро. Це запах марихуани. Курять там скрізь і це легально.
Ще там дуже популярний скейтборд. Він навіть є практично у кожного місцевого бомжа. Є знаменитий скейт-парк.
Увечері поїхав ночувати на парковку гіпермаркету. Запарковался під невеликим деревом щоб ліхтарі не світили. Перед закриттям магазину встиг в їх туалеті вмитися і почистити зуби. Ніч пройшла спокійно, ніхто мене не будив і не проганяв.
Ранок моє виглядало ось так.
