Семен Пегов
Днями в Мінську представники донбаських республік в односторонньому порядку передали українській стороні двох полонених бійців ВСУ. Дипломатичним посередником у цій історії виступив опозиційний по відношенню до команди Зеленського політик і бізнесмен Медведчук. Цікаво, що офіційного статусу парламентера Медведчук не має — на відміну від тих українських представників, що працюють в комітетах, створених в рамках «Мінська-2». Однак за фактом виходить, що, діючи як приватна особа, він для українського суспільства виявився ефективнішим, ніж цілий чиновницький апарат, який ніби навмисно протистоїть будь-яким зрушень на цьому шляху (я маю на увазі процес обміну військовополоненими).
Не хочеться співати дифірамби Медведчуку (його роль ми і так відзначили): подібні вчинки робляться, зрозуміло, не без отримання власних політичних бонусів. Я кажу, само собою, про майбутніх дострокових виборах у Раду, в яких партія Медведчука повинна взяти участь, а отже, зароблені очки ллються на цю передвиборчу млин. Втім, нічого поганого в контексті того, що Медведчук використовує свої особисті зв’язки для переговорних процесів, я не бачу. Зрештою, це невід’ємна частина занять політикою. Казус тут в іншому, а саме: у функціональній спроможності Зеленського.
По суті, відбулася в односторонньому порядку передача військовополонених в Мінську — це такий, вибачте за грубість, плювок в обличчя. Йому (Зеленському) як політику. Мовляв, поки ти декларуєш, ми робимо.
З ситуацією на фронті ще «веселіше» (беру в лапки, бо насправді веселого мало): поки нещодавно обраний президент України декларує прагнення до миру, на фронті роблять зовсім навпаки. Обстріл околиць Донецька не просто не пішли на спад після приходу Зеленського до влади, а багаторазово посилилися. У донбаських соціальних мережах в останні два тижні це вже охрестили «поверненням до 2014 рік». Об’єктивно кажучи, це, звичайно, перебільшення. Але те, що інтенсивність зросла в рази, — факт безперечний.
Тобто за фактом Зеленський не контролює нічого, що пов’язано з Донбасом: ні військових процесів, ні переговорних. Може бути, справа в тому, що Зеленський неспроможний як політик в принципі і взагалі не готовий до захисту інтересів українських громадян? Ні, це не зовсім так. Ось кумедний приклад знайшовся. У Бангладеш нещодавно місцева влада затримали шість громадян України. Як повідомляють ЗМІ Незалежної, це група спортсменів, яку підозрюють у пограбуванні банкоматів і шахрайство з банківськими картами. Так ось, в цій екстреної і по-своєму критичної (особливо для шахраїв) ситуації адміністрація Зеленського відреагувала і спрацювала оперативно.
Найближчим часом анонсується, наприклад, виліт консульської групи в Бангладеш з посольства України в Індії для вирішення питань з адвокатом і надання всієї необхідної дипломатичної допомоги.
Про це заявляють у київській АП. Нагадаю: коли російськими прикордонниками були затримані українські моряки при спробі незаконного перетину Керченської протоки, нічого, крім популізму, з боку Києва не прозвучало і вже точно ніхто не відправляв ніякої дипломатичної спецгрупи для вирішення їх проблем. Я спілкувався з родичами моряків — вони добиралися до Криму, а потім і до Москви власними силами, і ніякої підтримки українська влада їм не чинили зовсім. З деякими з них безпосередні командири потрапили за ґрати солдатів і зовсім відмовилися спілкуватися.
Так, це все було ще в бутність Порошенко, але з приходом Зеленського ситуація ніяк не змінилася. Україні навіть пропонували повернути моряків — за умови, правда, що вони все одно візьмуть участь в судовому процесі, вже розпочатому в їх відношенні. Але ні, українська сторона відмовилася від пропозиції і опрацьовувати це питання детально не стала — і це вже при Зеленском. Зате, як тільки з’явилася інформація про затриманих в Бангладеш шахраїв, в київській АП заметушилися не на жарт. По — цілий консульський десант перекидають туди з Індії!
Ситуація в рівній мірі як аллегоричная, так і сумна. Команда Зеленського готова вписуватися без питань за компашку співгромадян-шахраїв на іншому кінці землі, а ось долею полонених «героїв», по суті, займаються приватні особи. Це досить яскраво ілюструє стан і пристрій київської влади в принципі. Точніше діагнозу не придумати: за шахраїв горою, а героїв з очей геть (поетична вставка — чистої води експромт). Однак звичайним українським громадянам (простіше кажучи, народу) від точності цього ні гаряче ні холодно. Зеленський, по суті, виявився президентом тотально номінальним. Якщо це стало очевидно настільки швидко, то прогнозувати хоч якусь внутрішню стабільність там не представляється можливим.
А в Донбасі тим часом знову поранені діти і згорілі будинки. Для сотень тисяч людей все, що відбувається — зовсім не гумористичне шоу або провидницький до комізму серіал, як може здатися комусь у Києві. Це черговий етап життя у невщухаючій війні.
