Про російською золоті, ФРС і згорілих архівах. Найважливіші сторінки новітньої історії залишаються непрочитаними -2 частина

29

Стаття друга. Грабіжники країни
У попередньому матеріалі «АН» розповіли, що приватна Федеральна резервна служба США, яка належить клану Ротшильдів, була створена під російський і китайський золоте забезпечення. Майже 50 тис. тонн імператор Микола II дав, так би мовити, «борг» на 100 років. Термін зберігання закінчився, і золотце пора повернути в російську скарбницю. Та ще й приплатити 4% за ставкою «лібор» за зберігання. Природно, Ротшильди роблять все, щоб не повертати борги. Аж до відвертих фальсифікацій з царськими спадкоємцями, яким сценарієм наказано вступити на російський трон і відмовитися на користь ФРС від усіх зобов’язань. Публікація буквально підірвала владні кола. Почалася велика політична гра, в якій «державники» намагаються створити умови для повернення грошей, таких необхідних для розвитку країни в умовах тотальних санкцій, а табір «ультралибералов-монетаристів» різко прискорив розвиток сценарію під умовною назвою «Росії потрібен новий цар». Але про все по порядку.
Де гроші, Зін?
Як виявилося, за останні сто з гаком років в казну Ротшильдів потрапило не лише 48,6 тис. тонн російського золота, яке під створення Всесвітнього фінансового центру в 1913 році виділив Микола II. Відразу після закінчення Другої світової війни країни-переможниці поділили між собою награбований в захоплених країнах золотий запас Японії, який зберігався на Філіппінах.
– Там було близько 65 тисяч тонн, які були поділені на чотири частини. 17 тисяч тонн повинні були відійти до Радянського Союзу в якості сторони, що постраждала від військових дій східного союзника Гітлера. Всі документи на це золото є, вони зберігаються в архівах. Чому Сталін не перевіз ці злитки Союз – велике питання. Ймовірно, спочатку були суто технічні проблеми, потім почалася холодна війна, а в 100 км від Маніли відновила роботу американська військово-морська база Subic Bay. Примусовий вивіз міг спричинити за собою збройне зіткнення з американцями. Так само золото як метал не становлять великого інтересу. Викинути його на світовий ринок означало збити ціну до мінімуму, виручивши в масштабах країни незначні гроші. А для забезпечення рубля воно було просто не потрібно. У той час емісія радянської грошової одиниці визначалася не рішеннями ФРС або так званих золотовалютних резервів, як сьогодні, а необхідністю розвитку економіки. Обсяг грошової маси задавався Радою міністрів за розрахунками Держплану, – говорить Сергій Желенков, який вивчає історію російських золотих запасів з царських часів до сьогоднішнього дня.
Наступні радянські керівники, аж до Юрія Андропова, також не особливо замислювалися про «приватизацію» 17 тис. тонн японського золота. Велика політика – мистецтво можливих компромісів.
Маневри як прикриття
Про непохитному чекіста і поета Юрія Володимировича Андропова розмова окрема. Як розповідає Желенков, Генсек ЦК КПРС після довгих переговорів з американцями зумів отримати доступ до японським золотим коморах. Але не в держбюджет, а нібито для потреб Російської православної церкви.
«Вивозити злитки з Філіппін не стали, але за згодою США і його союзників під це золоте забезпечення 12 січня 1983 року було відкрито 468 рахунків по всьому світу. Скільки там зараз вже «наросло» відсотків – невідомо. Зберігач цих коштів – якийсь Тянников, що живе в Манілі. Його називають главою міжнародної фінансової групи, яка легалізує гроші диктаторів і «общаки» різних злочинних угруповань. Також його називають «чорним трейдером» ФРС.
Окрема тема – розкрадання золотого запасу наприкінці існування Союзу і початку нової «демократичної» Росії. Тут були замішані офіцери створеної Андроповим ще під час його перебування головою КДБ якоїсь групи «Z». Через членів групи з країни вивозилися шалені обсяги цінностей, у тому числі мільярди доларів готівкою. Зараз деякі вижили «зэтовцы» керують непублічними фінансовими трастами в Європі, США і країнах Південно-Східної Азії. Інших живими знайти вже неможливо.
Разом з царським і філіппінським золотом, а також 5 тис. тонн радянського золотого запасу, які були вивезені в США восени 1983 року, в банках, що належать Ротшильдам, зберігається понад 70 тис. тонн нашого золота.Це тільки те, на що є документальні підтвердження. Ми їх, звичайно, можемо спробувати повернути. Але треба створювати комісію з державними повноваженнями, яка зможе захистити зберігачів документів», – говорить Желенков.
Як стверджує історик, половина радянського золотого запасу була перевантажена на американські кораблі військово-морських маневрів ВМФ СРСР «Океан-83» (вересень 1983 року) в Індійському океані. У них – нечастий випадок – брали участь близько 40 кораблів радянського торгового флоту.
Цікаво, що оригінали більшості міжнародних договорів, які укладав Радянський Союз і його «ймовірні противники», в тому числі і документи про тієї афери, зникли з архіву ЦК відразу після серпневих подій 1991 року. А через кілька місяців в об’єднаній Німеччині «спливає» дуже високий партійний чин з Міжнародного відділу Центрального Комітету. Кажуть, що його особистий відхід і одномоментне перетин радянського кордону в районі Бреста без прикордонного та митного оглядів семи фур «Совтрансавто» курирували одні і ті ж люди з уже створеного Міністерства безпеки РФ.
До речі, половину реального золотого банківського запасу Союзу – трохи більше 5 тис. тонн – спробували знайти люди першого президента Бориса Єльцина, коли виявили майже нуль – всього 240 тонн – на золотих рахунках Держбанку Росії. Залучали навіть детективне агентство Kroll, заплативши за його роботу мільйони доларів під виглядом пошуку «золота партії», але, на жаль…
Золота залежність
У 1969 році, буквально через півтора року після антидолларового демаршу де Голля (він зажадав змінити американську різану папір на конкретне французьке золото), практично всі провідні світові держави домовилися зафіксувати обсяг свого державного банківського золотого запасу («ЗЗ»). СРСР заявив, що його «ЗЗ» становить трохи більше 10 тис. тонн. Мотивація розкриття золотого запасу була проста – тоді ще всі провідні валюти світу мали золоте забезпечення, що спрощувало міжнародні розрахунки. А Союз торгував не тільки нафтою, газом та іншим сировиною, як сьогодні. І для Союзу паритетність розрахунків була вкрай важлива.
До речі, в той момент ми могли остаточно звалити долар як єдину міжнародну валюту, почавши продавати свої товари за так званий переказний рубль. На цьому наполягав радміну Олексій Косигін. Але Леонід Брежнєв, вже намечающий «розрядку міжнародної напруженості», відмовив у властивій йому грубій формі.
Але це був лише перший крок. 15 серпня 1971 року президент США Ніксон під час виступу по національному телебаченню оголосив про тимчасову заборону конвертації долара в золото. Золоте забезпечення головної світової валюти наказало довго жити. Світ перейшов до епохи плаваючих валютних курсів.
Через 6 років – в 1977 році сім високопоставлених радянських партійних чиновників (двоє з них живі до цих пір і непогано себе почувають) підписують з представниками Міжнародного валютного фонду і Світового банку (читай – Ротшильдів, які, не приховуючись, стоять за цими начебто міжнародними організаціями) пакет закритих угод. Серед них і декларація про поступову відмову від економічного суверенітету шляхом обмеження емісії національної валюти – повновагого радянського рубля. Відтепер друкувати його Держбанк СРСР буде не стільки, скільки потрібно для розвитку економіки, а в скороченому варіанті. Потихеньку наближаючись до обсягу внутрішньої грошової маси у відповідності з обсягом своїх золотовалютних резервів. Саме тоді радянську економіку стали заганяти в глухий кут. Тоді ж і був запущений механізм краху Радянського Союзу. І хоча угоди були укладені на 25 років, Союз «задихнувся» раніше.
США ж ніхто не обмежував. Звідси в тому числі і американський ривок в науці, випуску товарів народного попиту, розвитку ВПК США та гонці озброєнь. Вони могли собі це дозволити, а ми – ні з-за обмеженої емісії рублів.
Адвокат «імператриці»
Першим таку можливість озвучив ще колишній мер Санкт-Петербурга Анатолій Собчак. Він же, не чекаючи закінчення всіх судово-медичних експертиз та рішення Державної комісії з ідентифікації і поховання останків царської сім’ї, видав на руки Марії Володимирівні свідоцтво про смерть Миколи II. А потім після програшу виборів мера міста Володимиру Яковлєву став їх особистим адвокатом. Злі язики навіть стверджують, що його донька Ксенія була заручена з сином Марії Володимирівни Георгієм. Але брешуть, звичайно.
«Свідоцтва про смерть важливі з точки зору закону про престолонаслідування – без них розслідування та реабілітація Миколи і царської сім’ї були б неможливі. На початку жовтня 2008 року президія Верховного суду Російської Федерації нарешті реабілітував розстріляних Миколи II, його дружину і дітей. Тим самим фактично узаконивши домагання Романової на престол», – нагадує історик Желенков.
До речі, єдиним високопоставленим російським чиновником, який завірив своїм підписом висновок держкомісії про достовірності останків Миколи Романова, був убитий на днях Борис Нємцов. РПЦ офіційно достовірність останків не визнала досі. Повноцінний Помісний Собор з тих пір не збирався.
Доктора Менгеле з Банку Росії
Тільки ледачий опозиціонер зараз не хаєт-ніякий політику Центрального банку Росії, задравшего ключову ставку до 15% і засудив країну до зубожіння. І дарма, до речі, хаєт-ніякий. Пані Набіулліна діє строго в рамках закону про цьому самому ЦБ. І хто б не опинився на її місці: Іванов, Петров чи Сидоров, буде змушений вести себе точно так само.
На початку 90-х років минулого століття, коли американських радників в уряді було як грязі, вони «допомогли» написати закон про ЦП. У ньому позиціонується повна незалежність Банку Росії від усіх гілок російської влади. Потім ще закріпили цей пункт аж у двох статтях Конституції. Щоб вже зовсім намертво. Таємні угоди 1977 року стали публічними.
Приватна лавочка – Банк Росії, а точніше фэрээсовский філія, може монопольно емітувати рублі рівно на ту суму, яку отримає на рахунок від продажу на чужій біржі за чужі гроші – долари, фунти, євро та інші ієни – природних багатств. Нафти, газу, вугілля, металів і т. д. І рівно на таку суму випустить рублі. Впала виручка від чорного золота впав обсяг грошової маси всередині країни. Нема чим платити пенсії, зарплати, допомоги по безробіттю. Нічим платити оборонних заводів, які роблять зброю. Не на що купувати ліки, медичне устаткування, продовольство – привіт, голодні 90-е. Піднялися ціни – підкинемо трохи на бідність людям, щоб з голоду не померли. Фінансувати економіку, давати гроші уряду – ні-ні – закон не велить. І всі посилання на можливе зростання інфляції, падіння рубля – лапша на вуха довірливим виборцям. Це, звичайно, дуже груба схема, але вона дозволяє зрозуміти, в яку кабалу, точніше колоніальну залежність, влізла країна. У законі про ЦП ще маса таких же нюансів. Аж до повної непідсудності їх діянь.
Причому у господарів життя – в першу чергу США та найбільших європейських країн – таких проблем немає. Своїх грошей вони можуть друкувати скільки завгодно, не озираючись на світову думку.
«Фінансову систему будь-якої країни можна порівняти з кровообігом людини. Кров – він живий. Немає – помер. Був такий нацистський злочинець лікар Йозеф Менгеле. Серед дослідів, які він проводив на в’язнях концтаборів, були досліди з мінімальним життєво необхідною кількістю крові в організмі. Відкачали – трохи закачали. ЦБ Росії з подачі приватної ФРС США повторює ті досліди вже в масштабах величезної країни. Життя має в нас ледь жевріти», – констатує Желенков.
За його даними, «в самому початку ХХІ століття Ротшильди запланували перенести операційні центри ФРС США в інші країни».
«Головний центр повинен переміститися в автономний район Китаю Макао. До речі, робота йде повним ходом. Це держави можуть вести торговельні війни один з одним, а транснаціональні фінансові корпорації стоять вище цих дрібних чвар. У Росії ж планувалося створити один з дублюючих центрів. Тодішньому голові Центрального банку Росії Сергія Ігнатьєва навіть було направлено офіційне рукописне лист від якогось «зберігача від РФ G-48» (див. «Сто років тому російським і китайським капіталами створена ФРС США») з псевдонімом Северіно. В цьому листі він пропонував розблокувати два грошових (№4302011 і №009100050-5) та один металевий рахунок (№1109879), які ФРС відкрила в Центробанку Росії. Загальна сума активів на цих рахунках оцінюється у тому ж листі в 2,219 трильйона доларів. Розблокування рахунків і потрібна була для створення дублюючого центру ФРС. Але з якихось причин не вийшло. Здавалося б – ось вони, рятівні інвестиції в епоху санкцій. Бери, вкладай у розвиток промисловості, будівництво, технології. Розвивай країну, виводь її від колоніальної залежності «партнерів». Але не можна, ЦБ покаже дулю будь-якого, в тому числі і державним органам. І найголовніше – все за законом», – розповідає Желенков.
Як уточнив «АН» співрозмовник в апараті Держдуми, який пропрацював там більше 15 років, «законопроекти про націоналізацію ЦБ, встановлення валютного курсу та обсягу емісії національної валюти урядом Росії вносилися кілька разів. Але вони навіть не доходили до обговорення на пленарних засіданнях, відкидалися з порога профільними комітетами. В основному з посиланнями на те, що треба змінювати Конституцію, а це священна корова».
Боротьба за душі
Відразу після закінчення новорічних канікул за кремлівським і госдумовским кабінетах почала ходити якась аналітична записка. Читати її давали строго під розписку: «ознайомлений». Вихідних даних про те, хто її підготував, на двох аркушах тексту зазначено не було, але зазвичай при ознайомленні з нею співрозмовники показували пальцем в небо. Це рівнозначно наказному висловом радянської епохи: «є думка». Читачі розуміюче кивали і ставили на доданих аркушах карлючку.
Примітно, що з цією запискою знайомили не всіх, а тільки найбільш впливових членів правлячої партії.Коротка суть – у підготовці об’єднує всіх росіян, але церемоніальною фігурою. В якості такої іменувалися велика княгиня Марія Володимирівна і її син Георгій. Першим кроком має стати підготовка громадської думки до зміни російського законодавства з фактично президентської республіки на конституційну, точніше церемоніальну, монархію. Отакий англійський варіант: «королева царює, але не править». Всі повноваження щодо реального управління країною, згідно записці, відходили до прем’єр-міністра. Процедура його призначення та ім’я кандидата не уточнювалися.
Основний мотив такого радикального кроку пояснювався тим, що в разі продовження політики удушення країни масові народні виступи неминучі: «ситуація може вийти з-під контролю». Укладачі записки не виключали і проведення всеросійського референдуму, природно, організованого Центральною виборчою комісією. І оглушливого «так», яке забезпечать виборці.
«Факт введення інституту монархії і спадкового правління країною (Пані Марія Володимирівна і спадкоємець Георгій) при реальних важелів управління у підтримуваного більшістю жителів країни прем’єр-міністра дозволить менш болісно пройти пікові економічні навантаження найближчих десятиліть», – ключова фраза записки.
Аргумент історика Желєзнова
— Піар-проект «спадкоємці Миколи Романова Марія Володимирівна і великий князь Георгій», як вже писали «АН», створений і фінансується кланом Ротшильдів лише з однією метою. Після вступу в права спадкування вони повинні відмовитися від усіх претензій на царське золото, що забезпечує доларову монополію ФРС на світове фінансове панування. Ротшильдам важливо дотримати видимість законності всіх процедур. Тоді, навіть маючи на руках всі необхідні документи, повернути історію назад буде неможливо.
– У читачів було багато питань про обсяг золота – 48,6 тисячі тонн. Звідки такі величезні цифри?
– Сім’я Романових була багатою царською сім’єю світу. З Аляски і Російської Каліфорнії в загальній складності було вивезено майже 26 тисяч тонн золота. У царській скарбниці зберігалося французьке золото, отримане в якості контрибуції після перемоги над Наполеоном. До ідеї створення російсько-американського трасту були залучені і найбільші приватні золотодобувачі імперії.
– Якщо Марію Романову визнають спадкоємицею, вона отримає всі документи на це золото…
– Катастрофа. Хоча така робота ведеться. 6 березня 2013 року в Успенському соборі Кремля фактично відбулося коронування Марії Гогенцоллерн (в дівоцтві Романової). Патріарх Кирил відслужив Божественну літургію в Патріаршому Успенському соборі Московського Кремля в честь 400-річчя Дому Романових по царському чину, привселюдно називав її «законної Государиня Російської», а її батька Володимира Кириловича і діда Кирила Володимировича – законними Государями і патріотами Росії.Були присутні церковні ієрархи та світські чиновники. У тому числі і керівник ЦВК Володимир Чуров і депутат-єдинорос Держдуми Михайло Маркелов.

Нікого слова Святійшого Патріарха не покоробили. Хоча дід Марії Володимирівни був позбавлений Миколою всіх прав на престол за те, що всупереч православним канонам і законами Російської імперії одружився на своїй двоюрідній сестрі Вікторії Мелють. Батько носив погони обергруппенфюрера СС. Перед самим початком Другої світової війни прийняв на себе командування Корпусом Імператорської армії і флоту (КИАФ) чисельністю 15-17 тисяч багнетів. Також йому підпорядкували російсько-французьких добровольців, які воювали в дивізіях СС «Валлонія», «Шарльлемань» і Датською корпусі СС.
Син, точніше дочка, за гріхи батьків, звичайно, не відповідає. Але сама «государиня» – кавалер Мальтійського ордену, голову якого призначає папа римський. Її син Георгій теж має звання бальї Мальтійського ордену. Православний людина за статутом просто не може полягати в цьому католицькому братстві. Присягу на вірність Росії вони приносили 9 квітня 1998 року в Єрусалимі Патріарху Диадору. Роком раніше в костромський Іпатіївський монастир, в якому спочатку планувалося зробити це, їх просто-напросто не пустили православні парафіяни, взявшись за руки. Зараз цей подвиг потрібно повторити.