Суецька затока, яку довго вважали невдалою спробою утворити новий океан, продовжує повільно, але впевнено розширюватися. Нове дослідження підтверджує, що ця критична геологічна межа між Африкою та Азією продовжує розтягуватися приблизно на 0,5 міліметра на рік, всупереч загальноприйнятим геологічним моделям.
Традиційний погляд: розкол, який не вдався
Близько 28 мільйонів років тому Аравійська тектонічна плита почала відділятися від Африканської плити, поклавши початок утворенню того, що згодом стало Суецькою затокою. Зазвичай цей процес призводить до народження нового океанічного басейну, як це сталося з Червоним морем. Однак приблизно 5 мільйонів років тому розпад, здавалося, припинився, залишивши Суецьку затоку затокою, а не повністю сформованим океаном.
Протягом десятиліть це була загальновизнана версія. Однак непрямі ознаки вказували на протилежне: підняті стародавні коралові рифи, незначна сейсмічна активність і локальні деформації земної поверхні. Ці аномалії вказували на триваючий, хоча й надзвичайно повільний, тектонічний рух.
Нові докази: уповільнення, а не припинення розколу
Останні дослідження, опубліковані в журналі Geophysical Research Letters, спростовують поняття «невдалого розколу». Вчені проаналізували рельєф, русла річок і висоту древніх коралових рифів уздовж 300-кілометрової рифтової зони. Отримані дані свідчать про постійну модель тривалого розширення, незважаючи на значне уповільнення приблизно 5 мільйонів років тому.
Ключовий висновок полягає в тому, що Суецька затока не є статичною геологічною структурою. Швидше, це сповільнюваний розлом, який продовжує розширюватися, хоча зі швидкістю, порівнянною з розширенням, що відбувається в басейні та ареалі західних Сполучених Штатів.
Чому це важливо: за межами підручників
Наслідки цього відкриття виходять за рамки академічних дебатів. Триваючий, хоча й повільний, розпад свідчить про те, що Суецька затока може бути більш сприйнятливою до сейсмічної активності, ніж вважалося раніше. Тектонічна нестабільність регіону, яку довго недооцінювали, може становити приховану небезпеку.
Крім того, ці дані змушують нас переглянути інші так звані «невдалі розколи» по всьому світу. Якщо Суецький розлом не зупинився повністю, інші регіони, класифіковані як неактивні, можуть все ще мати приховані тектонічні сили.
Стійкість тектонічних сил
Провідний автор дослідження Девід Фернандес-Бланко підкреслює, що зміщення меж пластин не обов’язково призводить до повного припинення розщеплення. Сили, що керують цими процесами, є більш складними та стійкими, ніж простий рух плити. Навіть коли тектонічна активність змістилася в бік Мертвого моря, Суецька затока продовжувала розширюватися, хоча й повільніше.
Це дослідження підкреслює динамічну природу тектонічних систем Землі. Кора планети не просто руйнується або стабілізується; він перебуває в постійному стані адаптації, з повільними, але постійними рухами, що формують ландшафти протягом мільйонів років.
Суецька затока служить яскравим нагадуванням про те, що навіть, здавалося б, неактивні геологічні об’єкти можуть таїти в собі приховані сили, які ставлять під сумнів наше розуміння поверхні Землі, яка постійно розвивається.
