Нещодавні археологічні знахідки показують, що римські солдати, дислоковані біля стіни Адріана в північній Англії, страждали від кишкових паразитів, незважаючи на репутацію імперії щодо гігієни та інфраструктури. Розкопки в канавках табору Віндоланда виявили сліди круглих черв’яків, власоглавів і Giardia duodenalis – патогенів, які спричиняли значні порушення травлення лихо.
Парадокс римської санітарії
Римляни були відомі своєю інженерною майстерністю, будуючи складні лазні, акведуки та громадські туалети. Однак ці системи не усунули паразитарні інфекції. Мікроскопічний аналіз осаду з каналізаційної труби III століття виявив широке поширення яєць паразитів. Наявність Giardia, яка раніше рідко зустрічалася на римських пам’ятках за межами Туреччини та Італії, свідчить про те, що навіть розвинена інфраструктура не могла запобігти поширенню захворювань, що передаються через воду та фекально-оральні захворювання.
Дослідження, очолюване Пірсом Мітчеллом з Кембриджського університету, підкреслює важливу розбіжність: римська санітарія зосереджена на видимій чистоті та контролі запаху, а не на мікроскопічних патогенах. Без переваг сучасної мікробіології солдати несвідомо піддавалися інфекційним захворюванням під час кожного відвідування туалету.
Поширена інфекція
Докази з другого, більш раннього табору неподалік також підтвердили наявність аскарид і власоглавів. Хоча дослідники не можуть визначити точний відсоток інфікованих солдатів, постійна присутність яєць паразитів у каналізаційній системі свідчить про те, що значна частина гарнізону, ймовірно, страждала від цих захворювань.**
Отримані дані підкреслюють, що навіть найрозвиненіші стародавні цивілізації були вразливі до кишкових паразитів. Той факт, що ці інфекції були поширеними, незважаючи на зусилля римлян покращити гігієну, демонструє обмеження заходів громадського здоров’я мікроскопічним рівнем.
«Незважаючи на всі зусилля створити римські зручності, такі як ванни та туалети, вони все ще страждали від діареї та глистових інвазій», — сказав Мітчелл.
Це відкриття служить яскравим нагадуванням про те, що однієї тільки санітарії недостатньо для викорінення хвороби, а для розуміння мікробних загроз потрібні наукові знання, недоступні римлянам.
