Саміт ООН з кліматичних дій (COP30) у Белені, Бразилія, проходить під знайомою напругою: хоча більшість країн оприлюднили оновлені плани кліматичних дій, Індія – третій у світі найбільший викид вуглецю – залишається помітним винятком. Затримка, оголошена міністром навколишнього середовища Бхупендером Ядавом, відкладає подання Індією своїх планів до кінця грудня, що викликає сумніви щодо її прихильності амбітним цілям скорочення викидів.
На кону: Паризькі цілі та глобальні викиди
Паризька угода, підписана в 2015 році, має на меті обмежити глобальне потепління значно нижче 2°C, а ідеальна ціль – 1,5°C. Однак нинішня політика провалюється: Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) попереджає, що навіть якщо представлені плани будуть повністю реалізовані, викиди впадуть лише приблизно на 12% до 2035 року. Щоб досягти цільового показника 1,5°C, викиди повинні скоротитися на 35–55% до того ж часу. Ця прогалина підкреслює терміновість ситуації, але багато країн пропустили початковий лютневий термін подання оновлених планів (національних визначених внесків або NDC), а деякі все ще відстають.
Позиція Індії: закликати розвинені країни до відповідальності
Затримка Індії — це не просто недбалість. Делі стверджує, що розвинуті країни, історично відповідальні за більшість викидів, повинні лідирувати. Міністр Ядав неодноразово наголошував, що потрібні конкретні дії, а не нескінченні переговори. Він наполягає на тому, що розвинені країни повинні швидше досягти нульового рівня чистих викидів і надати трильйони, а не мільярди, фінансування клімату країнам, що розвиваються.
Така позиція відображає ширше розчарування серед країн, що розвиваються, які стверджують, що амбітні модернізації ED безглузді без фінансової та технологічної підтримки з боку багатших країн. Паризька угода передбачає таку підтримку, але прогрес йде повільно. На минулорічному саміті в Баку, Азербайджан, дебати щодо кліматичного фінансування викликали обурення, коли розвинені країни пообіцяли виділяти лише 300 мільярдів доларів на рік до 2035 року – це дуже далеко від 1 трильйона доларів, якого вимагають бідні країни.
Глобальний фінансовий розрив
Розвинуті країни також наполягають на приватному фінансуванні, яке багато країн, що розвиваються, вважають неприйнятною борговою пасткою. Деякі, як-от Вопке Хоекстра з Європейської комісії, вважають, що такі країни, як Китай та Індія, повинні робити внесок у глобальне фінансування клімату. Це ігнорує історичну відповідальність промислово розвинутих країн і той факт, що багато економік, що розвиваються, мають нижчий ВВП на душу населення, ніж деякі європейські країни.
Що це означає?
Затримка в плані Індії є симптомом більшої проблеми: брак довіри та справедливого розподілу тягаря глобальних кліматичних заходів. Світ не зможе досягти своїх цілей, якщо розвинені країни не виконають своїх фінансових зобов’язань і не визнають свою історичну роль у кліматичній кризі. Позиція Індії, хоча й суперечлива, підкреслює критичний глухий кут, який COP30 має вирішити, якщо ми хочемо досягти реального прогресу.
