За які татуювання полонених німців відразу розстрілювали

41


Традиція німецьких військових татуювань сходить до франко-прусській війні. Тоді солдати зображували на плечах усміхнену дівчину з пивним кухлем, яку називали «милою Анхен» або солдата з курильною трубкою в зубах, відомого як «капрал Фріц». Популярними були емблеми полку або назву рідного населеного пункту. Ця мода прийшла від моряків торгового флоту і в Першу світову татуювання були долею простих солдатів, а у дворян-офіцерів вважалися поганим тоном.
Ситуація змінилася з приходом до влади нацистів — в офіцерському середовищі з’явилося багато людей з простого народу. В армії виникла мода на свастики, рунічні символи, «голову Адама» (череп з кістками), девізи в стилі «Німеччина понад усе», «Бог з нами», «Фюрер. Батьківщина. Борг». З початком Другої світової війни кількість і різноманітність татуювань зросла.
Після поразки Німеччини в СРСР виявилося більше 2 млн німецьких військовополонених, а до травня 1950 року в таборах залишилося тільки 15 тис. німців, засуджених за різні військові злочини. Відомий дослідник тюремних традицій і фольклору полковник Данциг Балдаев детально вивчив татуювання солдатів вермахту, які перебували у радянських тюрмах. Малюнки були зібрані в окремий альбом.
Більшість німецьких військовослужбовців робили наколки в перший період війни, коли їх настрій воювати був особливо сильним. До свастикам і рун додалися портрети Гітлера і девізи, закликають вбивати євреїв і позбавити світ від комунізму. Льотчики наколювали літаки, танкісти — танки, а моряки — силуети кораблів, на яких проходили службу. Робилися вони на плечі і вважалися «штатними». Зображення супроводжувалося героїчними гаслами або обіцянками битися до переможного кінця.
У військовослужбовців СС, крім звичайних солдатських малюнків, були і обов’язкові татуювання. На внутрішній стороні лівої руки на 20 см вище ліктя накалывались літери групи крові солдата. Татуювання повинна була допомогти медичним працівникам врятувати життя солдата і в разі його важкого поранення вибрати правильну кров для переливання. Вважається, що військові медики вермахту провели аналіз поранень Першої світової війни і прийшли до висновку, що саме це місце найрідше піддавалося пошкоджень.
Робилася татуювання спеціальними щипцями готичним, а пізніше звичайним шрифтом. Наколка була обов’язковою лише формально, а уникнути її нанесення могли офіцери СС і рядові бійці, які були в наряді, відпустці або отгуле. Букви робилися та іншим військовослужбовцям рейху, які з якоїсь причини опинялися на лікуванні в госпіталях системи СС.
Часто німців з такими татуюваннями під пахвою в полон не брали. Бійці СРСР та союзники розстрілювали їх на місці. Не доживали до таборів і російські колабораціоністи, які вирішувалися на наколки нацистського або антирадянського спрямування.
Олександр Бражник