Коли німецькі війська влітку 1941 року вдерлися в СРСР, з’ясувалося, що у них немає танка, здатного позмагатися у відкритому бою один на один з радянським середнім танком Т-34.
Середній танк Т-34
Найбільший у той період калібр гармати німецьких танків Т-III становив 50 мм, а T-IV вооружался короткоствольной 75-мм гарматою. Т-34 був оснащений длинноствольной 76-мм гарматою і був здатний накривати німецькі танки з дальніх дистанцій, залишаючись невразливою для вогню противника. По бронюванню Т-34 в 1941 році дещо поступався ворожим танкам. Однак характерною його особливістю був нахил лобової частини корпусу під кутом 45 градусів. Це при стрільбі по танку прямою наводкою фактично утолщало його броню.
На початку Великої Вітчизняної війни у німців було всього 1423 танка T-ІІІ та Т-IV. У Червоній Армії налічувалося трохи більше однієї тисячі Т-34. При інших умовах (не будь, наприклад, абсолютного панування люфтваффе в повітрі) Т-34 фатальним влітку 1941 року змогли б внести більший внесок у справу перемоги.
Крім того, перші бронемашини цього типу підводили іноді з причини технічних недоробок. Більшість Т-34 в те літо було втрачено під вогнем противника, а в результаті поломок в ході тривалих маршів, а також з-за нестачі паливного постачання. Танки, виробили паливний ресурс, доводилося кидати.
Т-34 зіграли помітну роль уже в перший тиждень війни, під час контрударів Південно-Західного фронту під Рівне і Дубно, розгорнулися з 23 по 29 червня 1941 року. Німецьким танкістам незабаром довелося переконатися, що їхня техніка не може змагатися з російської. Вони стали уникати прямого зіткнення з нашими танками і для відображення радянських контрударів залучали ескадрильї пікіруючих бомбардувальників. Єдиним ефективним німецьким наземним засобом проти російських танків в той момент була 88-мм зенітна гармата (її в 1942 році встановлять на нових важких танки «Тигр», які першими зуміють перевершити радянські танки по потужності озброєння).
Цікаве свідчення залишив відомий німецький танковий командир генерал Гейнц Гудеріан. До війни він написав теоретичне дослідження сучасної танкової війни, де, зокрема, високо оцінив технічний рівень танків Червоної Армії, а також методи його використання.
Гітлер заборонив публікувати цю книгу. А під час особистої зустрічі з Гудерианом влітку 1941 року фюрер, за спогадами генерала, зауважив: «якби я знав, що Ви маєте рацію в тому, що написали про російських танках, я б взагалі не почав цю війну».
Важкий танк КВ-1
Ще одним радянським «диво-зброєю» початкового періоду війни був важкий танк КВ-1 («Клим Ворошилов»), приводив німців в шок. Аналогів йому в ту пору у німців просто не було. Будучи озброєний 76-мм гармати та трьома кулеметами, КВ-1 мав лобову броню 75 мм, невразливу для знарядь тогочасних німецьких танків. З середньої дистанції його можна було вразити тільки в борт.
Німці назвали цей танк привидом, так як попадання снарядів 37-мм німецьких протитанкових гармат в лобову броню КВ-1 не залишало навіть вм’ятин. До початку війни в РСЧА було близько 400 КВ-1. Однак даний супертанк не був позбавлений недоліків. Його значно частіше, ніж Т-34, доводилося кидати з-за поломок. Велика маса (47 тонн) знижувала прохідність танка, незважаючи на наявні у нього дуже широкі гусениці. Для ведення наступальних дій КВ-1 був малопридатний, зате відмінно проявив себе в якості танка позиційної оборони.
Так, за свідченням німецької сторони, в перший день війни в Прибалтиці один-єдиний КВ-1 два дні воював мало не з усієї 6-ї німецької танкової дивізії, поки його не підбили з 88-мм зенітного знаряддя. У серпні 1941 року в околицях Гатчини під Ленінградом рота з п’яти танків КВ-1 під командуванням старшого лейтенанта З. Колобанова знищила 43 ворожих танки, втративши лише один.
Штурмовик Іл-2
Німці прозвали цей літак «чорною смертю». Головним його призначенням було знищення броньованих цілей і автотранспорту противника. Іл-2 був сам одягнений в броню, щоб бути захищеним від вогню ворожих зенітних кулеметів.
Перший рік війни, протягом якого були втрачені з 1100 1500 Іл-2, виявив недоліки цієї машини. Штурмовик ставала беззахисною здобиччю ворожих винищувачів, а застосовуване їм зброю для ураження наземних цілей (бомби, гармати) виявилося недостатньо ефективним. Перший недолік був згладжений переробкою Іл-2 в двомісний у 1942 році. Позаду пілота, обличчям до хвоста літака тепер розташовувався стрілок з кулеметом.
Регулярні випробування технології бомбометання з Іл-2 призвели до його оснащення в 1943 році новим типом кумулятивних авіаційних бомб, які дозволяли домагатися більш результативного поразки ворожих броньованих об’єктів. До битви на Курській дузі Іл-2 став грізною зброєю.
Правда, його недоліками залишалися ваговитість і погана керованість. Крім того, Іл-2 не був здатний до пікірування, а воював на бриючому польоті з малих висот. Це компенсувалося надзвичайною живучістю літака, який міг повернутися на базу, будучи весь зрешечений. До того ж Іл-2 міг самостійно вести повітряний бій з ворожими бомбардувальниками Ju 87, не прикритими винищувачами.
З 36 тисяч Іл-2, вироблених за роки війни, були втрачені 23 тисячі, причому тільки 12 тисяч з них загинули від вогню противника. Точну кількість знищених з їх допомогою цілей невідомо.
«Катюша»
Варто сказати кілька слів про знаменитої «Катюші» (БМ-13). Але тут доведеться розчарувати читача. Бойова ефективність цієї зброї сильно перебільшена. Легенду про нього склали для підняття бойового духу радянських військ. «Катюші» могли застосовуватися тільки в безпосередній близькості від противника і тільки для ударів по не укрывшейся піхоті, чому-небудь зосередженої в одному місці. При цьому самі «Катюші» не повинні були бути виявлені ворогом.
Неважко здогадатися, що такі сприятливі умови на війні складалися рідко. Найчастіше підвіз «Катюш» на позиції фіксувався німцями, і реактивні міномети піддавалися превентивним артилерійським обстрілам і авіаційних бомбардувань.
Для прориву підготовленої оборони противника «Катюші» не годилися, тут потрібна справжня ствольна артилерія. Відомо чимало випадків, коли невірна наводка пускових установок призводила до того, що їх ракети били в спину нашим наступаючим військам. Єдиною їх перевагою була крайня простота у виготовленні.
Так що «Катюші» з їх ревом, наводившим страх на німців, слід віднести більше до розряду психологічного зброї.
Ярослав Бутаков
