Як проходить зміна санітарів реанімаційних бригад (3 фото + текст)

17

швидка допомога,робота
Кореспондент «КП» вирішила подивитись, як працюють санітари з реанімаційної бригади і провела цілу добу з однієї з бригад Ставрополя. Як виявилося, робота ця зовсім непроста, є свої труднощі і навіть перебувають «постійні клієнти». Про свої враження від роботи санітаром на » швидкій допомозі кореспондент Олена Бєляєва поділилася у своїй статті.

ЗАБИВ НОГУ, ПЕРЕБРАВ — РЕАНІМАЦІЇ НАБРАВ

Перший же дзвінок змусив мене понервувати, диспетчер передала заявку: «Дитина у віці 26 днів впав з дивана. Начебто, йде кров». Наша бригада добралася на місце за лічені хвилини. Переляканий батько малюка відкрив двері і проводив нас у спальню, де вже чекала мати з дитиною на руках.
— Ми готували сніданок, а дитину поклали на кухонний диванчик, щоб він постійно був на виду. Відвернулися на хвилинку і почули гуркіт. Малюк вже не плаче, веде себе нормально, от тільки на носику виступила кров, і я не знаю, це від подряпини або внутрішня кровотеча, — змалювала ситуацію жінка.
Після первинного огляду, який показав відсутність виражених травм, лікар прийняв рішення везти малюка в лікарню, щоб виключити черепно-мозкову травму.
— Це нормальна практика для дітей. Адже навіть дорослий не завжди може правильно оцінити свій стан, а дитина, що і говорити-то не вміє, вже точно не дасть нам зрозуміти, що з ним щось не так, — пояснив лікар реанімаційної бригади.

Через 15 хвилин після першого дзвінка ми вже мчали на іншій — чоловік лежить на вулиці біля паркану, імовірно, без свідомості.
Ситуація виявилася дещо комічною. Місцевий житель перебрав з «фуфыриками» глоду і банально заснув на землі. На виклик ми приїхали одночасно з співробітниками поліції. До того часу «пацієнт» вже зміг піднятися і якось видерся на лавочку.
— Нікуди я з поліцією не поїду. Мені потрібна медична допомога, — невиразно бурчав він у відповідь на пропозицію поліцейських поїхати з ними.
Довелося фельдшерам вантажити його в машину, везти до будинку, а мені — дезинфицровать машину після «хворого».
Майже відразу нас викликали на аварію — у дівчини був невеликий забій ноги, а потім на свідомість в університеті — хлопчина ввечері дозволив собі зайвого, а вранці йому стало погано. І чомусь на ці виклики виїжджала еліта «Швидкої допомоги» — повністю укомплектована реанімаційна бригада.
Після чергового дзвінка ми повернулися на базу в надії, що встигнемо поїсти і хоч ненадовго перевести подих. Але тільки я вкусила заготовлену будинку котлету, як по гучномовному зв’язку пролунало:
— Перша реанімація на виклик!
І ми помчали далі.

ВАМ ДО ПСИХІАТРА, А НЕ В «ШВИДКУ»!

Літній чоловік лежав на ліжку і тяжко зітхав.
— У мене кожен день напади. Проблеми з артеріальним тиском, дихати неможливо, а ще я опухаю. Мене лікували в обласній. Тепер ось сказали по лікарях ходити, здавати аналізи, ліки пити, а я задихаюся. Тільки уявіть, у мене День Народження, а я ще ні краплі не випив із-за свого стану, — продовжував скаржитися чоловік.
Так як найбільше пацієнт скаржився на задуху, лікар перевірив насичення крові киснем і виявилося, що воно на відмінному рівні. Та й тиск вже було збито препаратами, а пухлин так і не вдалося знайти. При цьому чоловік тяжко стогнав і голосив, ніби ось-ось відійде в інший світ. На пропозицію лікаря проїхати в лікарню він відгукнувся з жвавістю і досить швидко зібрався в дорогу.
Варто відзначити, що біля будинку цього пацієнта лежав один із бланків «Швидкої допомоги», а значить, він звертався до них далеко не перший раз. В лікарні не особливо здивувалися приїзду цього чоловіка і пояснили йому, що проблема в голові — кіста. А задуха, пухлини і слабкість — панічні атаки, які йому вже давно рекомендували планово лікувати у психіатра. А так як на даний момент ніякої загрози для життя немає, то і госпіталізувати його сенсу немає.
— Не хочете мене в лікарню класти, гаразд. Я зараз приїду додому, мені знову погано стане, я «Швидку» викликом, і мене знову сюди привезуть, і вам доведеться мене визначити куди-небудь, — нахабно повідомив пацієнт.
Як мені потім пояснили, такі «персонажі» зустрічаються досить часто. Вони просто відмовляються розуміти, як саме потрібно проходити лікування, як записуватися до лікаря, тому просто викликають «Швидку допомогу» і чекають, що все зроблять за них. Їм глибоко наплювати, що бригада може бути потрібна зовсім в іншому місці, де людині по-справжньому погано.

Після двох годин ночі сил практично не залишається

Як проходить зміна санітарів реанімаційних бригад (3 фото + текст)

«ПІШЛИ ГЕТЬ ЗВІДСИ!»

До семи годин вечора ми нарешті повернулися на базу і змогли повечеряти. Диспетчери, знаючи, що наша бригада працювала практично без перерви, дали нам перепочинок хвилин двадцять, а потім ми вирушили далі. Багато часу провели у бабусі, яка з ранку починає пити ліки від високого тиску, а до вечора, з-за великої концентрації медикаментів, воно у неї сильно падає, потім довго допомагали хлопці з алергією практично на всі знеболюючі і протизапальні препарати, який мучився від невралгії, а пізніше нас викликали на різану рану — брат вдарив сестру ножем.
— Пішли геть звідси! Зваліть з мого дому! Я вас зараз! — такими вигуками зустрів нас з дільничним п’янющий господар квартири.
Поки представник правопорядку втихомирював розбушувався чоловіка, ми вивели його сестру на вулицю, щоб обробити рану в машині. Вона була п’яна.
— Не поїду я в лікарні, не хочу, щоб брата посадили з-за цього, нехай краще шрам залишиться. Він же не спеціально. Просто на дружину свою замахнувся ножем, а я на шляху встала, — розповідала жінка, поки фельдшер обробляв рану.
Трохи пізніше, під час заповнення документів, вона навіщось стягнула пов’язку і мені довелося самій заново обробляти її руку перекисом. Скажу чесно, від виду кровоточивої рани мене трохи замутило.

Поки лікар заповнює папери можна трохи поспати

Як проходить зміна санітарів реанімаційних бригад (3 фото + текст)

НЕ ПОВЕРНУВСЯ З ВАННОЮ

Виклики в ту зміну не відрізнялися складністю, більшість пацієнтів могло обійтися без допомоги лікарів і лише ближче до двох годин ночі ми приїхали на виклик саме з нашої спеціалізації. Те, що дитині потрібна допомога бригади реаніматологів, я зрозуміла відразу ж, мигцем глянувши на обличчя фельдшера і лікаря. Хлопчик у віці трохи більше року лежав на ліжку і не моргав, з маленького рота стікала слина, а тіло здригалось від судом.
Бригада працювала дуже чітко — мене відправили в машину за киснем, дитині зробили кілька уколів і наділи кисневу маску. У цей момент в кухні ридала його мати, що знаходиться на пізньому терміні вагітності. Поки медики збивали температуру дитині, я відпоювала валеріаною його маму і бабусю, які від страху практично не реагували на мої слова про те, що дитині скоро стане краще.
Як тільки хлопчикові стало трохи краще, ми відвезли його в дитячу реанімацію, де вдалося остаточно зняти судоми. Всі зітхнули — малюк буде жити. В цей момент на мене навалилася дика втома — воно й не дивно, адже я була на ногах з шостої ранку. Поки лікар заповнював папери, а водій віз нас на базу, я заснула прямо на ношах.
В той момент мені здавалося,що нічого гірше і страшніше зі мною цієї ночі не трапиться. Я щиро вірила в це майже до кінця зміни, поки за п’ятнадцять хвилин до закінчення чергування нас не викликали на огляд.
Чоловік трохи за сорок трохи випивав ввечері. А потім пішов у ванну. Саме там його і знайшли родичі. Його сестра до приїзду лікарів намагалася повернути брата до життя, але навіть мені з першого погляду стало зрозуміло — чоловік мертвий вже не першу годину. Ми констатували смерть, імовірно, від серцевого нападу, і викликали експертів. Зміна закінчилася, можна було їхати додому.
— Ну, будеш працювати з нами санітаром? Нудьгувати тут точно не доведеться, — запитували мене мої «колеги».
У відповідь я лише втомлено мотала головою. Занадто багато емоцій я отримала за цю добу — злість на пацієнтів, які викликають «Швидку» за надуманими приводами, страх за життя дійсно хворого малюка, апатію, втомленість… Що ж говорити про лікарів та фельдшерів, які рятують життя не перший рік?
Дякуємо за допомогу в підготовці репортажу першу реанімаційну бригаду Ставрополя, а саме Павла Скрипкіна, Євгена Антоновича, В’ячеслава Просянова, Анатолія Лозебного і Олександра Зубкова.

Звідси