електрика
Мати 11-річного хлопчика Вані Плотнікова, який дихає за допомогою апарату штучного дихання, розповіла, як їм доводиться боротися за життя сина залишився без світла Севастополі.
«Моєму синові 11 років, у нього спінальна м’язова атрофія Верднига-Гоффмана. Він не може дихати самостійно і знаходиться на штучному диханні, на апараті штучної вентиляції легенів (ШВЛ). До того, як у нас з’явився цей апарат, син лежав у реанімації, зараз ми вже три місяці вдома. Природно, цей апарат працює від електрики. Світло у Севастополі відключають на 16-17 годин на добу. За три доби ми вже змогли вловити деякі закономірності: відключають світло приблизно на шість годин (спочатку було п’ять, тепер довше), потім вмикають на півтора-три години. В апараті ШВЛ є акумулятори, максимальний час їх роботи — сім годин поспіль. Другий апарат, без якого ми не можемо обійтися — це хірургічний відсмоктувач. Його вистачає лише на півгодини бесперерывной роботи, але сама процедура займає кілька хвилин. Таким чином, ми можемо його використовувати без підзарядки чотири-п’ять годин. Але за час, на який дають електрику, акумулятори наших апаратів не встигають повністю зарядитися. Тому, якщо, не дай Бог, дитині потрібно буде частіше санироваться, або, якщо відключать світло не на шість, а сім годин, то у нас закінчаться запаси енергії в батареях, і дитина не зможе дихати. Не дивно, що ми, м’яко кажучи, перебуваємо в дуже неспокійну ситуацію.
Ми ніколи не знаємо точно, на який час вимкнуть світло, на скільки його включать, чи встигнемо ми зарядити апаратуру, і вистачить цього заряду, тому ми намагаємося мінімально витрачати батареї. Ваня не постійно знаходиться на апараті, іноді він може дихати сам. Але його дихання настільки слабке (якщо, звичайно, людина використовує 100% своїх легенів, то Ваня — тільки 20%), що довго дихати сам він не може. Зазвичай ми іноді відключаємо апарат, це потрібно для тренування легенів, щоб у нього як можна довше зберігалася здатність самостійного дихання, і він не втрачав цей навик. Зараз нам доводиться робити це частіше. Більшу частину доби все ж він дихає за допомогою апарату. Але бувають моменти, коли йде якийсь спазм, і він зовсім не може сам зітхнути, йому не вистачає сил, тоді без апарату обійтися неможливо. Це-то і страшно: якщо в такий момент закінчиться заряд біля батарей, і не буде електрики, то не факт, що ми встигнемо його врятувати.
Якщо електрику відключать зовсім надовго, — єдиний варіант, який у нас є, — це реанімація. У реанімації є автономні джерела енергії. Але я не знаю, що там зараз діється. Дитяча реанімація у нас в місті одна, і, коли ми там лежали, вона була забита під зав’язку. Тому я не знаю, куди вони нас приймуть, покладуть або не покладуть. Швидше за все, вони не можуть нас не прийняти, але що буде в реальності, я сказати важко.
Не знаю, що ми можемо робити і кому писати. Ймовірно, комусь пояснити нашу ситуацію, подати заявку на щось, але за пару днів ніхто на неї не зверне увагу, відповісти вони зобов’язані протягом 30 днів, так що ніякі заявки нас не врятують. Такі речі вирішуються місяцями. Крім того, я зараз ні на хвилину не можу відійти від дитини, а за ті півтори години, на які включають електрика, ми намагаємося встигнути поповнити запаси води, зарядити телефон і всі акумулятори для медичної техніки.
Ніякої точної інформації у нас немає. Спочатку нам обіцяли, що максимальний час відключення електрики буде три години на добу, а виходить, що світла немає по 16 годин. Спочатку говорили, що повинні все полагодити за один-два тижні, тепер ми вже частіше чуємо, що така ситуація триватиме до кінця грудня. Ті, хто буває в місті, кажуть, що люди скуповують паливо і продукти, заливають каністри бензину, вивозять повні машини продуктів. Магазини, у яких немає своїх генераторів, нічого не продають, на прилавках залишилися тільки продукти тривалого зберігання. Всі намагаються запастися водою. Життя в місті зупиняється».
Звідси
