Слабкий президент Зеленський. Майдан прийде, порядок наведе?

46

Погано і дуже погано. Що все-таки краще?
В світі існує досить багато різних варіантів державного управління. Причому навіть в межах умовно демократичного підходу влада в різних країнах може суттєво відрізнятися. Де-то ми маємо умовний баланс гілок влади, коли президентська і парламентська гілки врівноважують один одного, десь, навпаки, сильний парламент балансується за допомогою виборів і парламентських коаліцій, де-то сильна судова влада служить противагою домінуючому главі держави. Загалом, простір для творчості великий навіть у прокрустовому ложі демократії, так що тільки вибирай краще і ефективно працює, решта, як кажуть, саме прикладеться.

Тим не менш, навіть в рамках демократичної моделі можна знайти невдалі зразки системи державного устрою. А можна і дуже невдалі, прямо-таки катастрофічні…
Зразком невдалого пристрою державної системи управління можна назвати Росію – надзвичайно великі повноваження президента роблять країну дуже залежною від його розсудливості та компетентності. Крім того, формується і прогресує цілий ряд проблем, пов’язаних з негативним відбором чиновників, безвідповідальністю та наростаючій, як сніжний ком, некомпетентністю. У підсумку ми зараз пожинаємо плоди не завжди вдалого державного управління, і в перспективі дуже боїмося зміни влади – на жаль, скільки не говори про 150 мільйонів потенційних геніїв, обирати ми будемо (якщо взагалі) з пари-трійки нав’язаних кимось кандидатів. І це лякає більше, ніж черговий знахабнілий полковник-мільярдер або безголовий чинуша, який несе з трибуни якусь дичину.
Не треба далеко ходити за прикладами дуже невдалого державного устрою. Один з них — наші дорогі «небратья», що живуть по інший бік колись досить умовної межі. Державний устрій України досить своєрідно: це і не президентська, і не парламентська республіка, а щось складносурядне, де президент, формально начебто є главою держави, а начебто і може бути посланий Радою в ліс, веселящие гриби збирати. Причому згода Верховної Ради потрібно по самому незначного приводу, навіть якщо президент хоче звільнити якогось міністра.
Клімкін як український Каганович: всіх пересидить?
Справжня чехарда зі зняттям міністра якраз трапилася на Україні днями. Улюблений усіма росіянами міністр закордонних справ України Павло Клімкін знову опинився в центрі політичного скандалу. На цей раз йому інкримінують те, що він, не поставивши до відома президента Зеленського, самовільно відповів МЗС Росії на його пропозицію з заарештованим українським морякам.
У зв’язку з цим Зеленський запропонував прем’єр-міністру України Гройсману залучити Клімкіна до дисциплінарної відповідальності. А раніше сам Гройсман пропонував відправити Клімкіна у відпустку і призначити на його місце тимчасово виконуючого обов’язки міністра. А ще раніше Зеленський не раз виступав з пропозицією звільнити Клімкіна, і навіть пропонував конкретну кандидатуру на його місце – Вадима Пристайка, нинішнього заступника глави своєї адміністрації.
Смішно, але з пропозицією про свою відставку виступав навіть сам Клімкін. Правда, робив він це з тонким розрахунком, прекрасно розуміючи, що Рада не набере достатньо голосів для його відставки – опозиція Зеленському там дуже сильна і спрощувати життя новому президенту ніхто не хоче.
А тепер цей міністр і сам вирішив піти у відпустку. Суть маневру зрозуміла – поки він у відпустці, звільнити її не можуть, використовувати якісь складні механізми по його зміні стає зовсім важко, а дрібна підривна активність йому цілком доступна і у відпустці – хоч соцмережі, хоч інтерв’ю в газетах, хоч виступи по ТБ.
Що стосується згаданої ноти російського Міністерства закордонних справ, то Москва великодушно дозволила Києву переписати свою відповідь. Ми знову показуємо себе дорослими, мудрими, відповідальними і так далі — ви вже самі вирішите, де сміятися.
Вся ця колотнеча не варта була б виїденого яйця і докладно на ній зупинятися, ймовірно, немає сенсу. Але очевидно, що деякі висновки з того, що відбувається все-таки зробити можна.
Майдан би вас всіх побрал!
Насамперед, схоже, що головна вигода Москви від президентства Зеленського полягає саме в тому, що це слабкий президент. Всі ці бодання в Раді тільки розмивають і девальвують українську державність, і це, що б там не говорили записні «заукраїнці», йде на користь Москві і її довгостроковим планам.
Крім того, ми повинні розуміти, що Кремль не поспішає з ініціативами, які могли б хоч якось зміцнити авторитет Зеленського. Ніяких прямих переговорів з Путіним, ніяких очевидних поступок з газового питання (хоча ще не вечір, звичайно), ніяких жестів доброї волі, настільки улюблених раніше нашими правителями. Загалом, нічого, що Зеленський міг би записати в свій актив як певну перемогу у відносинах з Росією або хоча б як прогрес, Москва собі не дозволяє.
Значить, в Кремлі свідомо роблять ставку на послаблення державної влади на Україні. Грубо кажучи, позицію Москви можна виразити так: нам начхати, хто там чиясь маріонетка, головне, щоб у них не було реальних важелів влади. І це, ймовірно, найбільш прагматична зараз позиція.
Це особливо відрадно бачити після жахливого провалу з визнанням перших постмайданних президентських виборів і Порошенка в якості законного глави держави. Так, багато часу згаяно, багатьох можливостей вже просто не повернути, і все-таки це набагато краще, ніж чергове братання з маріонеткою, озвучивающей цілком очевидні русофобські ідеї.
Що ж стосується самого Зеленського, то давати йому порад я не ризикну. Можливо, йому дійсно допомогли б дострокові вибори, але де гарантія, що навіть у разі перемоги помірних сил Зеленський зможе скористатися її плодами? Хлопці зі Львова та Тернополя завжди готові повернутися на Майдан і показати, що в Києві влада.
До речі, про Майдані – схоже, там почалося чергове стояння. На цей раз протестують проти реєстрації Анатолія Шарія та Андрія Клюєва кандидатами в депутати Верховної Ради. Хто стоїть, легко зрозуміти, якщо знати, проти кого вони стоять: Шарій особливого представлення не потребує, а Андрій Клюєв раніше очолював адміністрацію президента Януковича, був членом тієї самої злочинної панди».
Оскільки вибори призначені на 21 липня, початок майданного стояння виглядає дуже своєчасним – якраз встигнуть чайок завезти, печеньки, розбити намети і мобілізувати активістів УНА-УНСО. А там, за будь невдалому результаті голосування, можна оголосити його нелегітимним.
Як раз і у Клімкіна відпустку скінчиться. Який все-таки досвідчений чолов’яга…
Автор:Віктор Кузовков