Як не крути, а найкращими мультиками радянського дитинства можна сміливо назвати творчість студії «Союзмультфільм». За роки свого існування вона випустила величезну кількість мультфільмів на будь-який смак, які ми показуємо своїм дітям і не втомлюємося переглядати самі. Крім того, більшість мультиків містить безліч секретів і деталей, помітних лише самим уважним…
Вінні-Пух
Перша екранізація книги про Вінні-Пуха належить студії Уолта Діснея: на початку 60-х років було випущено кілька серій про забавний ведмежа і його друзів. До початку роботи над вітчизняним «Вінні-Пухом» Федір Хитрук не бачив диснеївській версії.
Проте йому хотілося відійти від образів, які були зображені в книзі, створити своїх, нових і оригінальних персонажів. Безумовно, йому це вдалося. Всі, хто бачили і диснеївський, і наш варіанти, однозначно висловлюються на користь останнього.
Цікаво, що спочатку Вінні-Пух був дуже мохнат, вуха у нього виглядали трохи «пожеванными», а очі були різного розміру. П’ятачок ж спочатку виходив у художників схожим на товсту апетитну сардельку. Чимало було намальовано самих різних ведмежат і поросят, перш ніж персонажі придбали звичний нам вид.
До речі, у другій і третій серіях малюнки героїв були спрощені: чорні очки на мордочці Вінні-Пуха набули чітких обрисів, а рум’яні щічки П’ятачка стали позначатися однією червоною лінією. Під час роботи над мультфільмом про Вінні-Пуха Федір Хитрук не знав про існування анімаційних картин про кумедного ведмедика студії Діснея.
Пізніше, за словами Хитрука, його версія сподобалася діснеївського режисерові Вольфгангу Райтерману. У той же час, так як радянські мультфільми були створені без урахування належать студії Діснея виключних прав на екранізацію, їх показ за кордоном був неможливий.
Малюк і Карлсон
Радянський мультфільм «Малюк і Карлсон» режисера Бориса Степанцева, знятий за мотивами повісті шведської письменниці Астрід Ліндґрен і вийшов на телеекрани в 1968 р., був із захопленням сприйнятий як маленькими, так і дорослими телеглядачами.
Всього серій про Карлсона вийшло дві: «Малюк і Карлсон» (1968) і «Карлсон повернувся» (1970). «Союзмультфільм» збирався робити і третю, але ця ідея так і не була реалізована.
В архівах студії досі зберігається плівка, яку планувалося використовувати для зйомок мультфільму по третій частині трилогії про Малюка і Карлсона — «Карлсон знову пустує».
Якщо дуже уважно дивитися мультфільм про Карлсона, то можна помітити таку деталь: на початку мультика, коли Малюк переходить дорогу, на проїжджючої повз автобусі видно реклама Air France.
На викрадачів білизни з мультиплікаційної картини про Карлсона дуже схожі сищики з мультфільму про пригоди поросяти Фунтика. Крім цього, на шведських батьків Малюка дуже схожі радянські батьки Дядька Федора з «Простоквашино».
Кіт Леопольд
Радянський мультиплікаційний серіал про кота Леопольда і донимающих його мишей-хуліганів знімався на Творчому об’єднанні «Екран» з 1975 по 1993 рр.
На момент створення мультсеріалу ще не було художньої майстерні. Тому перші дві серії («Помста кота Леопольда» та «Леопольд і золота рибка») не малювалися, а були зроблені технікою перекладання.
Дрібні деталі героїв і декорації вирізували з паперу і перекладалися під склом. Після кожного кадру деталі зсувалися на мізерна відстань, що створювало ілюзію руху. Подальші серії мультфільму були реалізовані з допомогою мальованої анімації.
Творці мультфільму довго ламали голову над іменем головного героя. Автори дуже не хотіли називати його занадто просто — «рядовим» Барсиком або Мурзіком. За їх задумом ім’я повинно було красиво звучати і в той же час легко вимовлятися.
Існує версія, згідно якої добродушного і чарівного кота назвав син автора сценарію Аркадія Хайта. Під час роботи над сюжетом мультика хлопчик намагався робити дві справи відразу: стежити за дорослими і дивитися по телевізору «Невловимих месників».
Ім’я полковника-білогвардійця Леопольда Кудасова, одного з героїв «Невловимих», і наштовхнуло на думку так само назвати і кота. Хлопчаки миші теж не безіменні, як думають багато хто. Вгодованого сірого гризуна звуть Мотею, а худого білого звіра — Митею. Однак у мультфільмі мишей по іменах жодного разу не називають.
Чебурашка
Радянський мультфільм про Чебурашку був знятий режисером Романом Качановим за мотивами книги Едуарда Успенського, точніше за їх спільним сценарієм. І хоча Успенський написав 8 історій про Крокодила Гену, Чебурашку і їх друзів, всього було зроблено 4 серії.
Відомий сьогодні «мультяшний» образ Чебурашки — миле створіння з величезними вухами, великими довірливими очима і м’якою коричневою шерстю — був придуманий художником-мультиплікатором Леонідом Шварцманом. Саме таким він вперше з’явився в мультфільмі Романа Качанова «Крокодил Гена» (1969) і підкорив серця дітей і дорослих.
Відповідно до передмови до книги Едуарда Успенського «Крокодил Гена і його друзі», Чебурашкою називалася колишня в дитинстві у автора книжки бракована іграшка, яка зображала небаченого звіра: то ведмежата, то зайченя з великими вухами.
По книзі батьки автора стверджували, що Чебурашка — це невідомий науці звір, який живе в жарких тропічних джунглях. Тому в тексті книги, героями якої є, як стверджує письменник, дитячі іграшки самого Успенського, Чебурашка дійсно постає перед читачами як невідомий тропічний звірятко.
В одному з інтерв’ю Едуард Успенський розповів, що одного разу прийшов у гості до друга, у якого була маленька донька. У момент візиту письменника дівчинка приміряла шубу, яка тягнулася по підлозі. «Дівча постійно падала, запинаючись про шубу. І її батько після чергового падіння вигукнув: «Ой, знову чебурахнулась!» Це слово врізалося мені в пам’ять, я запитав його значення. Виявилося, що «чебурахнутись» — це значить «впасти». Так і з’явилося ім’я мого героя», — зізнався автор.
Троє з Простоквашино
Мультиплікаційний серіал «Троє з Простоквашино» за мотивами повісті Едуарда Успенського «Дядько Федір, пес і кіт» зняв режисер Володимир Попов. Всього було випущено три серії. Багато чого з того, що є в літературному джерелі, що не увійшло до мультфільм, проте популярність екранізації в кілька разів перевищила популярність повісті Успенського.
Робота над створенням екранних образів мультфільму «Троє з Простоквашино» була розділена між художниками-постановниками за бажанням режисера Володимира Попова. Образ Пташку дуже довго не виходив. Тому кожного, хто заходив до приміщення художників на «Союзмультфільмі», просили намалювати цього персонажа. До його створення навіть доклав руку художник Леонід Шварцман, придумав «мультяшного» Чебурашку.
Дядько Федір — єдиний типаж, за яким команда, яка працювала над створенням мультфільму «Троє з Простоквашино», так і не прийшла до єдиного рішення. Тому його екранний образ сильно змінюється від серії до серії. Так недозволене з точки зору західної мультиплікації хід у нашій країні сприйняли абсолютно спокійно.
До речі, кота Матроскіна могли наректи і Тараскиным. Справа в тому, що, коли Едуард Успенський писав свою повість, він хотів назвати цього персонажа на прізвище співробітника кіножурналу «Фітіль» Анатолія Тараскіна, однак той не дозволив використовувати своє ім’я. Правда, пізніше пошкодував про це і зізнався письменникові: «Який я був дурень! Прізвище пожалів дати!»
Ну, постривай!
«Ну, постривай!» — це не просто мультсеріал, це справжня легенда, на якій виросло не одне покоління. У 1969 р. «Ну, постривай» був держзамовленням. Чиновники вирішили дати нашу відповідь діснеївських мультиків і виділили досить серйозний бюджет. Вимоги замовників обмежувалися проханням зробити що-небудь смішне.
З цим проханням керівництво «Союзмультфільму» і звернулося до відомих гумористам Олександру Курляндскому, Аркадію Хайту, Феліксу Камову і Едуарду Успенському.
Багато суперечок у творців мультика виникло з приводу 12 серії знаменитого мультфільму, коли Вовк виявляється в саркофаг фараона Рамзеса. Припускалося навіть, що уряд Єгипту може висловити протест у зв’язку з цим. Але все обійшлося.
У мультсеріалі «Ну, постривай!» приголомшлива музична добірка, в якій використані популярні записи західної і радянської естради. Але вони ніколи не вказувалися у вихідних даних мультфільму. Тоді це не було прийнято.
Музика, яка звучить під час титрів, — заставка «Ну, постривай!» — називається Vizisi («Водні лижі») і була видана збірнику угорської естрадної музики фірмою «Мелодія» у 1967 р. Її автор — угорський композитор по імені Томаш Деак (Tamás Deák).
Падав торішній сніг (ТО Екран)
Як згадував композитор Григорій Гладков під час виступу в гумористичній передачі «Навколо сміху», мультфільм «Падав торішній сніг» мав початкову робочу назву «Ялинки-палиці, густий ліс», а головним героєм у ній був двірник із «Пластилінової ворони». Потім візуальну концепцію головного персонажа допрацювали, втім, як і назва картини.
Роль оповідача в мультфільмі «Падав торішній сніг» спочатку планувалося віддати Лії Ахеджакової. Вона навіть озвучила мультфільм, але режисерові Олександру Татарському не сподобалося. У підсумку обидві ролі — і мужика, і казкаря — віддали Станіславу Садальському.
Садальський, який озвучив ролі мужика і оповідача в мультфільмі «Падав торішній сніг», не був вказаний в титрах. Незадовго до здачі мультфільму актора затримали в ресторані готелю «Космос» з іноземною громадянкою, після чого пішов донос голові Держтелерадіо Ц. Р. Лапину. В якості покарання за спілкування з іноземцями прізвище актора було вирішено прибрати з титрів.
Мультику «Падав торішній сніг» не вдалося уникнути пильної уваги цензури. «На здачу «Снігу» у мене було передінфарктний стан, — згадував режисер мультфільму Олександр Татарський. — Мені заявили, що я зневажливо ставлюся до російської людини: у вас всього один герой — російський мужик, і той ідіот!..»
