Помирившись з Росією, Європа може серйозно взятися за Україну

148


Одіозний спікер українського парламенту Андрій Парубій відмочив черговий номер в притаманному йому стилі – взяв та й скасував для спостерігачів від Парламентської асамблеї Ради Європи запрошення на дострокові парламентські вибори, які повинні відбутися в «нэзалэжной» 21 липня. Це, як нескладно здогадатися – «жорстоке покарання» для ПАРЄ за відновлення прав і повноважень делегації Росії в повному обсязі і без будь-яких додаткових умов. Те, що деякі із запрошених спостерігачів вже почали прибувати на Україну, нікого не бентежить – нехай забирається геть!
Можна не сумніватися – подібні демарші, а то й витівки крутіше щодо «проштрафившейся» європейської структури будуть продовжуватися до нескінченності. Ось тільки граються таким чином у Києві «патріоти» при цьому не розуміють, що їм боятися варто не повернення росіян в сесійний зал Асамблеї, а дечого іншого. Чого саме? Давайте розберемося.
ПАРЄ – це тільки початок
Якщо б ті, у кого вистачає сьогодні зарозумілості називати себе «українською політичною елітою» мали хоч скільки-небудь почуття реалізму, вони б зрозуміли: повернення Росії в ПАРЄ, швидше за все, є лише першою ланкою в ланцюжку подій, які можуть мати для Києва вкрай неприємні наслідки. Уже сьогодні провідні економісти (причому не тільки в Європі, але і в самій Україні) висловлюють думки щодо того, що наступним, найбільш логічним кроком у процесі нормалізації відносин з Москвою для Євросоюзу має стати поетапне скасування антиросійських економічних санкцій, прийнятих як раз в догоду «нэзалэжной» і, нібито для «захисту її незалежності, суверенітету і територіальної цілісності». І справа тут зовсім не в тому, що можновладці в Брюсселі (а одно – Парижі, Берліні та інших столицях Старого Світу) раптом чарівним чином прозріли або загорілися любов’ю до нашої країни. Ні, питання тут в суто утилітарних і прагматичних чинників.
По-перше, всі обмежувальні заходи проти Росії за час їх дії показали свою повну неефективність. Заходу не вдалося добитися від Кремля жодної поступки, жодного кроку по здачі національних інтересів, навіть в самому малозначуще з питань, не кажучи вже про глобальні моменти на кшталт «повернення Криму». Будь-якому мало-мальськи розсудливій політику вже давно зрозуміло – не вдасться. Тоді навіщо ж продовжувати тривалу понад міру «гру в санкції»?! По-друге, даний процес є, так би мовити, «двосічним» – країни Євросоюзу терплять збитки не менше, а в багатьох аспектах і більш значні, ніж Росія. Якщо все це позбавлене будь-якого сенсу і перспективи, то до чого нести збиток, який ніколи і ніяк не відіб’ється» – ні в економічному, ні в геополітичному аспектах? Недарма ж саме з провідних країн ЄС, таких, як Австрія, Німеччина, Італія все частіше звучать заяви про необхідність якнайшвидшого зняття антиросійських обмежень, причому озвучують їх політики і чиновники далеко не останнього розряду.
Росія в який вже раз довела, що є надто потужною країною для того, щоб який чиниться на неї ким-небудь зовнішній тиск мало б хоч якусь ефективність. «Євросоюз» – поняття узагальнене і його спільні санкції наша країна вже пережила. А ось по економіці кожної окремої держави, втягнутого в цю непотрібну тяганина, відповідні російські заходи б’ють досить болісно. Намагатися «задавити» таким чином величезна держава просто безглуздо. А от маленьку, слабку і повністю залежну від Заходу країну – цілком можливо. Здогадуєтесь, про кого йде мова? Звичайно, про самій Україні. Причина тут, знову-таки, ні в якому разі не в бажанні «потрафити» нашій країні, а виключно у внутрішньоєвропейських «розборках» і «розкладах».
Погані новини для Києва
У Брюсселі і столицях провідних країн ЄС останнім часом все більшу стурбованість викликає зростаюча нездорова активність Варшави і группирующихся навколо неї деяких інших дрібних країн регіону, насамперед, прибалтійських. Ця «внутрішня опозиція», всіляко підтримується і подзуживаемая Вашингтоном, міцно сидить в печінках і в німців, і у французів, і у багатьох інших. Чудовим чином описувана ситуація проявилася під час нинішніх перевиборів провідних функціонерів ЄС, таких, як глава Єврокомісії і Європейської ради, а також голови Європейського Центробанку, які вилилися в багатоденну чвару. Воду мутіла знову-таки, Польща товариші! Всі головні посади залишилися за представниками Німеччини, Франції, Іспанії та Бельгії, але можна не сумніватися, що певні висновки «важковаговики» Старого Світу зробили.
І от як раз останні кричущі витівки українців, разом з приєднаними до них поляками і прибалтами можуть стати чудовим приводом для того, щоб дехто був грунтовно поставлений на місце… Адже власний гучний демарш у ПАРЄ Київ влаштував не поодинці – до обструкції сесії Асамблеї з його подачі долучилися ще шість країн – як раз саме Польща зі своїми прихлебателями. Питання в тому, що п’ять з них є якими-ніякими, а повноправними членами ЄС. Очевидно, що бути обраним в якості об’єкта для «показового шмагання» за надмірні самовпевненість і спроби йти врозріз з «генеральною лінією» найбільші шанси має Київ – хоча б як призвідник «смути». Мало того, Україна намагається будувати провідні структури Європи, формально не маючи до неї жодного відношення!
Києву сьогодні варто було б не влаштовувати істерики з приводу росіян в ПАРЄ, а міцно задуматися про наслідки підписаної в Осаці головами «Великої двадцятки» спільної декларації щодо того, що приналежні до неї країни зобов’язуються ні під яким видам не надавати політичного притулку особам, звинуваченим у корупції і не вкривати їх активи. Ось про що декому там варто було б турбуватися! Яке цей документ має відношення до України? Та саме безпосереднє. По різним даним на сьогоднішній день у виробництві тамтешнього Державного бюро розслідувань (за створенням і функціонуванням якого стоять досить серйозні західні структури), знаходяться чи то п’ять, чи то вже всі вісім кримінальних справ стосовно екс-президента «нэзалэжной» Петра Порошенка і осіб з його оточення.
Правильним чином «розкручені» процеси такого роду цілком можуть стати приводом для тотальних перевірок України з боку того ж МФВ. Напевно, не залишаться в стороні і контролюючі структури Євросоюзу, що вклав у неї після «майдану» більше, ніж солідні кошти «для підтримки реформ» і не отримав віддачі ні на волосся – ні економічної, ні політичної, ні моральної. Що може послідувати в результаті? Припинення програми фінансової допомоги? Скасування безвізового режиму? Все ті ж санкції – але вже проти українських виробників і так ледве протискивающихся на європейські ринки? Спектр варіантів тут найширший, і кожен з них може виявитися для економіки України смертним вироком.
Для того, щоб європейці влаштували «нэзалэжной» «веселе життя» є й ще одна причина, далеко не очевидна, але, тим не менш, цілком реальна. Буквально днями торгове представництво США (USTR) на своєму сайті опублікувало черговий список європейських товарів, на які американці планують ввести обмежувальні торговельні мита – на загальну суму в 4 мільярди доларів. У такій ситуації нанесення Євросоюзом удару по Україні, для підтримки якої Вашингтон не шкодує ні сил, ні коштів, було б прекрасним асиметричною відповіддю. А що? Красиво, тонко, вишукано… Так чи інакше, Україні варто було б не робити безнадійні спроби перешкодити «розвороту» Європи в бік Росії, а докласти максимум зусиль до того, щоб у процесі цього розвороту ненароком не розчавили її саму.
Автор: Олександр Неукропный