Підступні архіви
Як же підступні і небезпечні бувають архіви!
Особливо для тих, хто надмірно самовпевнений.
При обговоренні «творінь» ряду «істориків» в черговий раз стали з’являтися скарги на те, що комусь дуже не вистачає архівів.
Виявляється не тільки в оповіданнях анонімних «дідусів», які нібито описують окремим блогерам, що все було не так, як написано в історичних документах, але і в архівах міститься правда життя.
Мені в цьому контексті несподівано згадалася одна ситуація.
Вона починалася майже за мотивами роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита».
«Чотирнадцятого числа весняного місяця нісана» (а точніше 14 березня 1992 року) «під високу анфіладу Іродова палацу» (а точніше знаменитого будівлі КДБ СРСР на Луб’янській площі) «у білому плащі із кривавою підбивкою» (а точніше в небачених тоді в Росії туфлях і стильному плащі з эффектнейшим хутряною підбивкою) «човгаючою ходою кавалериста» (а точніше човгаючою ходою старої дисидентки) … увійшла найвідоміша тоді літня дама.
Не звернувши ніякої уваги не тільки на прапорщика біля вхідних дверей, але і на чемного капітана, який супроводжував її до легендарного кабінету, вона лише зверхньо кивнула двом представникам відомства, ввічливо зустрічали її біля входу.
Тільки тут, розлучившись, нарешті, з шикарним плащем (виявилося що з унікального хутра був виконаний весь його одяг) і поставивши його на раритетну вішалку, вона гидливо оглянула приміщення.
— Борис Миколайович особисто наказав вашому міністру ознайомити мене зі справою мого батька!
— Так, ми в курсі.
— Справа тут?
— Так, звичайно.
— Попереджаю! Що б ніяких ваших каверз! Знаю я ваші гэбэшные штучки! Що б ніяких заклеєних сторінок! Що б вся справа була в наявності повністю!
— Так, звичайно. Будь ласка.
— Ви так і будете весь час сидіти дивитися?
— Справа має гриф «таємно». Ми зобов’язані бути присутніми.
Дама гордовито хмикнула.
Не дивлячись на всю її волю і особливості характеру, все одно відчувалося хвилювання, коли вона відкрила досить товсту папку з зеленувато-коричневого картону, за роки вже неабияк пожовклого.
Хоча у її матері за життя було ще два чоловіка, для неї ця людина був той самий — перший і справжній.
Рідний.
Жінка не відриваючись і майже не рухаючись читала матеріали справи, три з половиною години.
Майже не рухаючись.
В кінці її особа фактично скам’яніло.
Особливо надовго вона завмерла на одним з розділів.
У ньому були акуратно підшиті написані рукою її батька 229 (!) доносів на інших людей.
Точніше 222 до арешту і 7 написані написані вже додатково під час арешту.
Власне кажучи її батькові і ставилося завдання шкоди радянської влади і підривна діяльність шляхом фабрикації свідомо помилкових доносів.
В тому числі і корисливою метою.
Причому щонайменше три або п’ять осіб, згаданих в цих доносах, були прямими родичами кількох найближчих сподвижників цієї жінки по дисидентському рухові.
На жорстку, вольову, не терпіла жодних заперечень жінку було нелегко дивитися…
— Ви закінчили ознайомлення зі справою?
— Так.
— Розпишіться, будь ласка, в картці: підпис, розшифрування підпису, дата, час.
Заповнивши картку, жінка дуже повільно встала з-за столу:
— Що ви робите з цими матеріалами?
Співробітник, закриваючи папку, повернув її відвідувачці:
— Ви бачите цей штамп?
У правому верхньому куті красувався прямокутний штамп «ЗБЕРІГАТИ ВІЧНО».
— Згідно Закону — «Зберігати вічно». У разі необхідності повністю або деякі розділи після розсекречення можна опублікувати.
Відвідувачка з зовсім зміненим обличчям зробила кілька кроків і зупинилася.
Тільки тепер вона усвідомила, що володіючи ТАКИМ компроматом не її сім’ю, спецслужби його ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ВИКОРИСТОВУВАЛИ!
— Я завжди була впевнена в необхідності існування вашій надзвичайно важливій для держави організації. — Несподівано сказала вона і не забула попрощатися.
Дійсно, далі, до кінця свого життя вона жодного разу не згадувала і не критикувала «організацію».
Підступна річ архіви. І небезпечна…
Володимир Ворожцов
