Під зірково-смугастим прапором. «Флот голоду» пливе в Росію

214

Айвазовський про американської допомоги голодуючим в Росії.
Буває, про щось розповідає журналіст. Буває, про те саме розповідає… художник! Ось і сьогодні наша розповідь піде про двох незвичайних картинах В. К. Айвазовського, який з їх допомогою повідав про одному маловідомому епізоді російсько-американських відносин.

Корабель допомоги. 1892 р. Картина В. К. Айвазовського
Як простіше всього утриматися при владі?
У свій час відомий британський філософ і вчений Бертран Рассел у своїй «Історії західної філософії» привів найдавніший «Кодекс тиранів», приписуваний Аристотеля і містить такі рекомендації:
Ні в якому разі не дозволяти висуватися гідним. Яких можна навіть стратити.
Спільні обіди заборонити (говорячи мовою сучасності це означає скасування свободи зібрань), щоб згубні для суспільства думки не поширювалися.
Містити шпигунів, щоб точно знати, що насправді про тебе говорить народ і твої прихильники.
Обіцяти покращення життя у майбутньому.
Будувати громадські будівлі, щоб народ був зайнятий і мав гроші на розваги.
Влаштовувати свята, бо коли народ співає і танцює, він не замишляє лихе!
Обов’язково вести війни (або ж готуватися до них), тому, що потреба в единовластном керівника при цьому зростає.
«Сіли в машину сердиті янкі, прищемили хвіст своєї мавпочці»
Виходячи з останнього положення (а інших ми сьогодні торкатися не будемо), вести підготовку до війни або маленьку війну, або лякати народ загрозою великої війни завжди виключно вигідно. Всі прорахунки і недоробки списуються на загрозу війни. І недарма наші ЗМІ сьогодні так розписують, як ті ж США готуються до третьої світової війни з Росією і мало вже її не почали. Буквально звідусіль про підступних і сердитих янкі йде мова. Про самогубців, по суті справи, оскільки про наслідки відповіді вони, звичайно ж, добре знають. Адже якщо після вибуху двох будинків в Нью-Йорку там три місяці не виплачували зарплату, оскільки не могли зв’язати кінці з кінцями кредитних операцій і страховок, то що буде, якщо таких будинків виявиться… багато? Хоча основна ідея інформаційного потоку такої спрямованості зрозуміла: продукувати окопное свідомість і далі, і показати, що головні наші вороги — це, звичайно, бридкі американці, от не живеться їм спокійно! І знову ж для нього є підстави. Ті ж санкції, наприклад. Але тут важливо пам’ятати про процентному вмісті негативу і позитиву. Від чого більше нам користі або шкоди: від проданого в США чавуну, титану, платиноїдів і сталевих напівфабрикатів або нелегованих від заяв їх відставних генералів і заходу в Чорне море одного з їх кораблів? Втім, скільки всього купують у нас США і в якому процентному відношенні до поставок з інших країн, сьогодні можна подивитися в Інтернеті…
Всього постраждали від неврожаю!
Однак були в історії Росії і такі часи, коли в народі про тих же американців говорили зовсім по-іншому, а по селах роз’їжджали трійки під зірково-смугастим американським прапором. Але коли і як таке сталося? Що ж, інформація є і про це, причому ілюстраціями до неї послужать нам відразу дві картини відомого художника Айвазовського. Який, виявляється, писав аж ніяк не тільки море, але й кінні трійки під американським прапором. І так, у нього були для цього підстави.
Справа в тому, що в 1891-1892 роках Південь Росії і Поволжя охопив сильний голод.
Причому, скільки не намагалися пояснити його несприятливими погодними умовами, причина була в іншому – в політиці держави. Справа в тому, що Росія, щоб поповнити свою казну, щорічно експортувала за кордон багато зерна. Тільки в перший голодний рік за кордон продали 3,5 млн. тонн хліба. На наступний рік становище погіршилося ще більше. До голоду додалися епідемії. Але і російський уряд, і купці-зернотрейдери продали в Європу тепер вже 6,6 млн. тонн зерна, тобто майже в два рази більше. А все тому, що сам государ-імператор всіляко заперечував сам факт голоду в Росії. «У мене немає голодуючих, — говорив імператор Олександр III, є лише постраждалі від неврожаю». Ну чому, чому цар-самодержець, переодевший армію в мужицькі каптани, давав броненосцям імена святих і будував будівлі в псевдоруському стилі, так погано ставився до своїм же власним чоловікам людям, був опорою його влади?
Граф Ст. Н. Ламсдорф у своєму щоденнику писав, що у вищих колах зовсім не віддають собі звіти щодо голоду, але, що найгірше – навіть не симпатизують голодуючим, а також тим співчутливим людям, які прагнуть надати їм допомогу.
Завжди знаходяться люди або принаймні одна людина…
Як і завжди, шила в мішку втаїти виявилося неможливо. Не було тоді Інтернету і супутникового зв’язку, але звістки про голод у Росії потрапили в європейську друк, а потім і американські газети. І знайшовся в Америці людина на ім’я Вільям Едгар, редактор щотижневого видання «North Western Miller», який запропонував надати Росії гуманітарну допомогу. Було складено і надіслано звернення до імператора, але він прийняв рішення знову ж таки не відразу, але все-таки дозволив допомогти голодуючому російського народу. Втім, все це були лише вигадки, щоб підняти тираж?
Але ні, ось, наприклад, що про голод цих років писав не хто-небудь, а сам Лев Толстой: «Люди і худоба дійсно помирають. Але вони не корчаться на площах у трагічних судомах, а тихо, зі слабким стогоном хворіють і вмирають з хат і дворів… На наших очах відбувається не перестає процес збіднення багатих, зубожіння бідних і знищення жебраків… В моральному ж відношенні відбувається занепад духу і розвиток всіх найгірших властивостей людини: злодійство, злість, заздрість, жебрацтво і роздратування, підтримуване в особливості заходами, які забороняють переселення… Здорові слабшають, слабкі, особливо люди похилого віку, діти передчасно в нужді болісно вмирають». Однак це було не більше ніж слова. А ось У. Едгар і зайнявся справами. Відразу після публікації в своєму журналі перших матеріалів про голод в Росії він розіслав по штатам п’ять тисяч листів, звернених до торговців зерном з проханням пожертвувати зерно для голодуючих в Росії.
Правильні судження і правильне думка
Мало того, у своїх статтях Едгар вирішив нагадати своїм читачам, як під час Громадянської війни між Північчю і Півднем саме Росія надіслала в США свої бойові кораблі і тим надала Америці неоціненну послугу. Дві військові ескадри, які прибули в Західні і Східні порти, показали готовність Росії допомогти його країні в хвилину випробувань. Цілком реальною була загроза з боку Англії і Франції, готових прийти на допомогу жителям півдня. І майже сім місяців стояли російські кораблі біля американських берегів, не даючи цій загрозі здійснитися. Так що, писав він, це з допомогою Росії США виграли громадянську війну. Втрутися в неї Англія і Франція, Північ б її програв!
Всі ці слова знайшли відгук у серцях американських громадян, і народилося правильне думка, що влада – це влада, а народ – це народ і що йому потрібно допомогти. І вони почали збір пожертвувань на купівлю зерна для голодуючих російських мужиків. Все йшло на добровільних засадах, оскільки уряд США цю народну ініціативу не схвалив, хоча у вільній країні і заборонити її проявляти теж не ризикнула.
І хоча американці дивувалися повідомленнями, що, незважаючи на голод Росія продовжує експортувати хліб, вони продовжили збір коштів на відправку голодуючим «свого хліба».
«Бо якою мірою отмерите, такою ж відміряється і вам!»
Здається дивним, але гроші на покупку хліба для голодуючих в далекій і маловідомою країні збирали буквально серед представників усіх верств американського суспільства. Гроші надсилали і несли як фермери, так і мельники, пожертви надходили від банкірів і… релігійних діячів, які зверталися ще й із закликами до своєї пастви, серед жертводавців були власники залізничних і морських транспортних компаній, телеграфні службовці, репортери газет і журналів, державні службовці, робітники, викладачі коледжів і шкіл, і навіть учні. Хоча газети продовжували повідомляти, що зерно з Росії надходить на склади і на нього ведуться біржові торги! Тобто люди вважали своїм моральним обов’язком надати допомогу нужденним і зробити по-справжньому моральний вчинок, що, загалом-то, характеризує тих американців з хорошої сторони, чи не так? Віра була тому причиною, яка проголошувала милосердя до ближнього головним змістом життя християнина, або ще що, в даному випадку не так вже й важливо. Важливий результат, а саме – зібрані людьми гроші!
А в результаті американці зібрали їх стільки, що цілих три північних штату і американський Червоний Хрест протягом декількох місяців звозили все, що було куплено і зібрано за цей час, а вже до кінця зими два перші судна з вантажем борошна і зерна, вийшли в Росію.
Без злодійства нікуди
На початку весни 1892 року вони прибули до нас, причому разом з вантажем вирушив і сам організатор цієї акції – Вільям Едгар. Багато що він побачив на власні очі і багато його здивувало: і несправедливий розподіл надісланої допомоги, і просто безбожне злодійство надісланого зерна ще у портах. Обуренню американського журналіста просто не було меж. Але «в чужий монастир зі своїм статутом не ходять». Доводилося терпіти. До того ж головним було все-таки те, що з початку весни і до середини літа з Америки в Росію прибуло цілих п’ять пароплавів з гуманітарним вантажем, загальна вага вантажу на яких склав понад 10 тисяч тонн, що за цінами того часу коштувало близько одного мільйона доларів.
Цікаво, що майбутній імператор Росії Микола II оцінив цю допомогу і написав тоді про це так: «Ми глибоко зворушені тим, що до нас з Америки приходять кораблі, повні продовольства». Скільки життів врятував цей хліб, тоді, звичайно, ніхто не підраховував, та й навряд чи це було можливо. Але те, що врятував не одне життя, а багато – безсумнівно. Правда, про те, що хліб американський, влада воліли особливо не розповсюджуватися. Мимоволі адже виникло б питання: «А наш-то хліб куди поділи?» Чому це американці допомагають голодуючим, а «господарі землі руської щось ні», і зрозуміло, що цього слід було всіма силами уникати.
Але було так, що свідком цієї епопеї став прославлений мариніст В. К. Айвазовський, і він на всі ці події відгукнувся по-своєму. Він почав писати картини!
«Корабель допомоги» і «Роздача продовольства»
Коли перші пароплави «Індіана» і Міссурі» із так званого «Флоту голоду» прибули в Либаву і Ригу, Іван Костянтинович Айвазовський опинився серед тих, хто особисто став свідком їхньої зустрічі. Американські пароплави вітали оркестри, вагони з вантажем продовольством були прикрашені прапорами США і Росії. І хвиля народної вдячності і надії на порятунок настільки сильно подіяло на художника, що він написав відразу два полотна: перше було названо ним «Корабель допомоги» (і на ній хоча б було море і корабель був!), а ось друге було зовсім йому не властиве і називалося «Роздача продовольства». Адже зазвичай художник ні людей, ні коней не писав. Практично всі його картини – це море і кораблі, і саме їх зображеннями він і прославився. І раптом, зовсім несподівано, таке!
Под звёздно-полосатым флагом. «Флот голода» плывёт в Россию история
«Роздача продовольства» 1892 р. Картина В. К. Айвазовського
При цьому остання картина особливо вражає. На ній в центрі знаменита російська трійка, навантажена продовольством, на якій стоїть людина і тримає в руках американський прапор. А жителі села від радості махають шапками і хустками, а деякі тут же звертаються до Бога зі словами подяки Йому і Америці за дароване їм життя. Картина передає справжній народний ентузіазм. Та й не дивно, адже ще вчора тобі і твоїм дітям загрожувала смерть від голоду, а ось тепер вона відступила. І відразу ж з’явилася надія!
Коли правда очі коле!
Цікаво, що ці картини Айвазовського були заборонені до показу в Росії. Імператора вкрай дратувало передане їм на цих художніх полотнах настрій народу. Такий ентузіазм слід звертати у бік його, государева престолу, а не якихось заморських «лібералів».
У підсумку Айвазовський десь наприкінці 1892 – початку 1893 року поїхав в Америку і забрав з собою настільки не догодили владі картини. Там він подарував їх вашингтонської галереї Коркорана, де вони потім виставлялися багато років. З 1961 по 1964 роки Жаклін Кеннеді вирішила виставити їх в Білому домі, явно з натяком на потепління американо-радянських відносин. Але в 1979 році їх купив приватний колекціонер з Пенсільванії, так що подивитися на них стало вже неможливо. Але картини не пропали і не загубилися серед приватних колекцій. У 2008 році на аукціоні Сотбі обидва цих полотна за дуже пристойну суму (в 2,4 мільйона доларів) купив якийсь меценат і на цей раз ховати не став, а одразу ж знову передав їх в галерею Коркорана у Вашингтоні, так що тепер їх знову можна споглядати. Так що, якщо хто з читачів «ВО» раптом виявиться в столиці США і відвідає цю картинну галерею, він зможе побачити там дві картини Айвазовського і тепер вони вже не викличуть у нього здивування…
Замість епілогу
Це зараз у нас ось така «інформаційна війна» йде, або, краще сказати, ставиться «димова завіса». Але от якщо щось трапиться – і що будуть писати і говорити у нас тоді?
Рвоне Йеллоустоун, або від глобального потепління поповзуть пустелі до самої Москви, затопить всю Західну Сибір і Нью-Йорк, і доведеться нам тоді спільно і розселяти, і годувати більше мільярда біженців і мігрантів, оправляя для цього багато «кораблі голоду». Але для цього потрібно перш за все навчитися бачити один в одному друзів, а не ворогів. І ось тоді наші ЗМІ напишуть для нас щось абсолютно інше, як це вже бувало не раз…
Автор:В’ячеслав Шпаковський