Багато зараз забувають, що СРСР була не тільки самою читаючою країною. Її жителі багато і часто ходили в кінотеатри. Сьогодні ми розповімо про те, як радянські дівчата дивилися кіно.
1. Коли ходили
Радянські люди всіх віків і незалежно від статі ставилися до кінематографа як-то особливо трепетно. І все це з легкої руки в. І. Леніна, який саме його зробив головним знаряддям пропагандистської машини. У результаті не тільки зросла кількість кінотеатрів у містах, але й працювали переїзні кинобудки, які їздили по селам всього Союзу.
Є цікаві цифри статистики. У СРСР у 1934 році працювало 12,2 тисяч кіноустановок, з них 11,2 тисяч – у сільській місцевості. В подальшому їх число зростало лавиноподібно: в 1940 році – 28 тисяч, у 1950 р – 42 тис., 1960 р. – 103 тис., в 1970 р – 157 тис. Пізніше їх стало трохи менше, і як раз за рахунок сіл. Всього працювало 5 тисяч кінотеатрів. У тому ж 70-му році населення СРСР купило 4,65 мільярдів квитків. Легко підрахувати, що кожен житель Країни Рад, включаючи немовлят і людей похилого віку, ходив у кіно 36 разів на рік.
Кінотеатр був частим місцем для романтичних побачень, туди заглядали з друзями і подружками, йшли усією сім’єю, курсом, класом, як за власною ініціативою, так і організованими групами. Наприклад, читання «Тихого Дону» в школі могли замінити спільним походом в кіно. Ходили навіть на самоті, щоб подивитися новинку або забути на мить про проблеми. Тому можна сміливо сказати, що відвідували кінотеатр з абсолютно різних приводів і практично завжди.
2. Куди ходили
Все дуже сильно залежить від періоду. До Великої вітчизняної війни, коли частка сільського населення набагато перевищувало міське, у багатьох кіно асоціювалося з кинобудкой: невеликою вантажівкою або автобусом, який переїжджав від села до села.
Кіносеанси влаштовували в сільських школах, клубах, сільраді, просто самої велику хаті в окрузі або на відкритому повітрі. У містах під кінозали могли зайняти абсолютно різні приміщення. Від колишніх палацових залів, у які зовсім недавно проходили бали, до малопридатних неопалюваних сараїв.
У п’ятдесятих по всій країні почалося будівництво однотипних кінотеатрів. Саме їх пам’ятає зараз більшість жителів міст. Найменші були на 300 місць, у більш великих було кілька залів і одночасно вони могли вмістити до трьох тисяч глядачів. Найвідоміший з них – московський «Жовтень».
Це були цілі комплекси з широкоформатними установками, сучасним стереозвуком, величезними буфетами і невеликими залами з радянськими ігровими автоматами. У парках і місцях відпочинку працювали ще й літні кінотеатри під відкритим небом.
Проходили кіносеанси і в численних ДК. Існували ще й такі культурні установи як Будинку офіцерів, студентів та науковців. Новинки прокату приходили туди з невеликим запізненням, але зате дуже часто у вихідні після перегляду кіно влаштовували танці. Тому багато дівчат намагалися взяти квитки саме туди. Адже можна було не тільки переглянути улюблений фільм, але і познайомитися з перспективним «молчелом».
3. Скільки витрачали
Оцінити витрати на похід в кіно досить складно, але в будь-якому випадку вони були невеликими. У сімдесятих роках дитячий квиток коштував 15 копійок, дорослий на денний сеанс – 25 копійок.
Найбільш витратні вечірні сеанси обходилися в цілий полтинник. Що витрачали на морозиво, іноді на цукрову вату, яку продавали в парках. Зазвичай на такий культпохід йшло два-три рубля на людину.
Однак деякі люди примудрялися витратити набагато більше цієї суми. Вся справа в листівках з популярними акторами та кадрами з фільмів. Купували їх дуже багато, та й коштували вони небагато: від двадцяти до п’ятдесяти копійок. Але були і фанати. Вони збирали справжні колекції, які займали цілі ящики. Скуповувалося практично все, що видавалося.
4. Що дивилися
Судячи по величезних черг біля кас могло скластися враження, що в СРСР дивилися все підряд. Насправді, гендерна поділ в кінотеатрі відчувалася особливо гостро.
Чоловіки від мала до велика брали квитки на що-небудь про війну і детективи. Дами, навіть в самому ніжному віці, воліли мелодрами та романтичні комедії. Невипадково саме вони займають більше половини ТОП-20 касових фільмом за всю історію радянського кінопрокату, а першою стала мексиканська мелодрама «Єсенія». Її подивилися 91 млн. чоловік.
Деякі фільми ставали мегапопулярними, навіть культовими їх назвати – значить, применшити вплив. Жінки одягалися як улюблені героїні, стрижися і фарбувалися під них. Сукня Гурченко з «Карнавальної ночі» дало поштовх радянської моді. «Бабетта йде на війну» на довгі роки перетворила бабетту в головну зачіску для виходу в світ. Хутряна шапка на героїні Брильської Наді з «Іронії долі» призвела до дикого ажіотажу на цей головний убір.
Особлива любов радянських жінок – індійський кінематограф. Продукція Боллівуду була простою, нехитрою і, відверто кажучи, не найвищої якості (хоча в СРСР відбирали все ж краще), але там обов’язково кипіли сильні почуття, була присутня романтика і звучала музика. «Джимі-джимі, ачі-ачі» з «Танцюриста диска» співала вся країна.
5. Кого любили
Любов радянських глядачок була всеохоплюючої й безоглядної. Головна роль у кинохите тут же робила актора по-справжньому знаменитим. Його впізнавали на вулиці, засипали листами, міліціонери віддавали честь, як Євгену Жарикову після фільму «Народжена революцією», а сотні і тисячі жінок зізнавалися в любові.Поклоніння могло бути дійсно всенародним.
Складно сказати, хто був любленим, але перша десятка секс-символів виглядала б скоріше всього так:
• Леонід Утьосов був добре відомий в країні завдяки своєму оркестру Теа-Джаз, але поява на екрані «Веселих хлопців» Александрова зробило його славу просто приголомшуючий.
• Володимир Висоцький став зіркою після виходу фільму «Вертикаль», в якому він не тільки зіграв одну з головних ролей, але і виконав п’ять пісень.
• Василь Лановий практично з перших кроків у кіно отримав славу підкорювача жіночих сердець, тим більше, що однією з перших в його фільмографії варто роль капітана Грея з «Червоних вітрил».
• Андрій Миронов, перша ж велика роль в романтичній комедії «Три плюс два» тут же перетворила його в секс-символу.
• Олег Янковський парадоксальним чином став мегазіркою завдяки ролі офіцера СС у суперпопулярному фільмі «Щит і меч». Що цікаво, практично відразу він зіграв харизматичного червоноармійця Некрасова у фільмі «Служили два товариша».
• Олександра Абдулова зробила відомим роль Ведмедя в захаровском «Звичайному диві», але в серці багатьох жінок він опинився після фільму «З коханими не розлучайтеся», в якому грав зі своєю дружиною Іриною Алфьоровою.
• Дмитро Харатьян встиг знятися у вісімнадцяти фільмах, коли вийшла кінострічка «Гардемарини, вперед», після якого жінки буквально не давали йому проходу.
• Михайло Боярський став кумиром хлопчаків після виходу на екран фільму «д’артаньян і три мушкетери», але й жінок гасконець буквально зводив з розуму.
• Леонід Філатов потрапив у секс-символи випадково, завдяки цій еротичній сцені в радянському блокбастері «Екіпаж».
• В’ячеслав Тихонов після ролей Печоріна в «Герой нашого часу» і князя Болконського у «Війні і світі» не міг не стати мрією багатьох радянських жінок, навіть незважаючи на те, що надалі більше грав розвідників, слідчих і офіцерів.
6. Як все відбувалося
Для початку необхідно було придбати квитки. Це робили заздалегідь, вистоюючи іноді чималі черги. У п’ятдесятих і шістдесятих, коли бажаючих піти в кіно було більше, ніж місць в кінотеатрах, за квиток на який-небудь популярний фільм доводилося мало не битися. У сімдесятих, коли кінотеатри понатикали навіть у спальних районах, стало простіше. Але все одно про квитки в кращі, розташовані в центрі, зали треба було потурбуватися за кілька днів.
Підлітки і діти ходили в кіно днем. По-перше, денні сеанси були дешевші, а по-друге, на вечірні їх могли просто не пустити. Дорослі може і раді були трохи заощадити, але вдень працювали. Найбільш вільними в цьому плані були студенти. Більшість глядачів приходило безпосередньо до початку сеансу. Дівчата дуже часто саме біля кінотеатру призначали побачення. Буфети працювали далеко не у всіх, а влітку обов’язково десь поблизу стояв візок з морозивом.
Збиралися прямо біля входу. Вестибюль зазвичай прикрашали фотографіями кіноакторів і кадрами з фільмів. Інтер’єр всередині був найрізноманітнішим, але в більшості своїй панував благородний і бідненький мінімалізм. Після сеансу народ випускали через інші двері, але все знову поверталися до входу, щоб обговорити побачене.
Кінотеатри були досить спокійним місцем. Скандали виникали лише тоді, коли касири, які заповнювали квитки вручну, продавали на одне місце відразу два квитка. Врегулювати спір вдавалося за допомогою розкладних стільців. Далеко не завжди це було помилкою, найчастіше персонал таким чином просто заробляв «лівак».
Попкорну в радянських кінотеатрах не було. Зате існували насіння. Якщо в столицях вони були не сильно поширені, то в провінції білетерки пильно стежили, щоб не лузали і не плювалися. Стримувати народний порив вдавалося погано.
