Таня Савичева — маленька дівчинка, учениця початкових класів з Ленінграда, стала знаменитою на весь світ завдяки своєму щоденнику. Страшного щоденника, в якому вона заповнила всього 9 сторінок. І який став одним з головний скорботних символів Великої Вітчизняної війни…
Таня Савичева народилася у великій і дружній сім’ї — мама, тато, дві сестри Женя і Ніна, брати Лека і Міша. Будинок — повна чаша: батько Тані був підприємцем, володів у Ленінграді власною пекарнею, булочній-пекарні і навіть кінотеатром. Але в 1930-ті приватну власність почали відчужувати, а приватників з Ленінграда засилали за 101-й кілометр. Туди вирушила і сім’я Савичевых.
Батько Тані сильно переживав те, що трапилося, адже він тепер не міг гідно утримувати свою велику родину. В кінці-кінців стрес, безгрошів’я дали про себе знати — Микола Савич захворів на рак і помер 5 березня 1936 року.
Таня Савичева (праворуч) і її племінниця Маша Путилівська за кілька днів до початку війни, селище Сабліно, червень 1941. Тані 11 років, Маші 6.
Втратила годувальника сім’я незабаром змогла повернутися в Ленінград. Вони — мама, Таня, брати і сестри — оселилися разом з бабусею на 2-й лінії Василівського острова, в будинку 13/6 в квартирі під номером 1. Як раз під квартирою найближчої рідні — братів батька Тані, дяді Васі і дядька Льоші. Життя потроху налагоджувалося.
Прийшов 1941 рік. Влітку Таня з мамою планували з’їздити в гості до родичів у Дворищи, спочатку хотіли поїхати всі разом, але потім вирішили, що брат Міша поїде першим, а Таня з мамою вже після: не хотіли залишати одну бабусю в її день народження — 22 червня. Вранці Таня вручила бабусі подарунок, а в 12:15 по радіо народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов оголосив про початок Другої світової війни. Таня з мамою залишилися в Ленінграді…
Опівдні 22 червня народний комісар закордонних справ В’ячеслав Молотов виступив по радіо і повідомив про напад Німеччини.
Сім’я Савичевых допомагала Червоної армії, як могла: сестра Ніна рила окопи, Женя здавала кров для поранених, Таня збирала пляшки для запалювальних сумішей, Таніна мама шила форму для солдатів, а Лека разом з дядьком Олексієм і дядьком Васею вирушили записуватися на фронт. Але з військкомату їх послали по домівках — у Леки був поганий зір, а дядька вже давно «переросли» призовний вік.
8 вересня 1941 року розпочалася блокада Ленінграда, але сім’я Савичевых була впевнена — разом протримаються вистоять, переживуть… Слідом за голодної восени прийшла сувора зима. Якось, прибираючи вдома, Таня знайшла забуту її сестрою Ніною записну книжку. Частина книжки була заповнена записами Ніни, а ось інша — з алфавітом для телефонних номерів — залишалася незайманою.
Таня не стала викидати знахідку і зберегла його у себе в шафці. Незабаром в цьому щоденнику з’явився перший запис під буквою «Ж»: «Женя померла 28 гру в 12.00 годину ранку 1941 р.» (тут і далі пунктуація, орфографія і граматика збережені — ред.).
Сестра, незважаючи на сильне виснаження, продовжувала здавати кров для поранених і кожен день проходила сім кілометрів до заводу і назад. 28 грудня Женя вже не змогла пройти цей шлях. Вона померла на руках у своєї сестри Ніни.
Не минуло й місяця, як у щоденнику Тані Савичевої дитячим почерком були написані вже інші рядки під літерою «Б»: «Бабуся померла 25 січ. 3 год. дня 1942 р.». Бабуся Євдокія постійно недоїдала, вона не хотіла об’їдати і без того голодних онуків. У січні їй стало зовсім погано. Лікар поставив діагноз — аліментарна дистрофія, запропонував проїхати в стаціонар. Але бабуся відмовилася. Вона розуміла, що все безглуздо, і не хотіла займати ліжко в лікарні, яка могла знадобитися пораненим.
28 лютого 1942 року додому не повернулася сестра Ніна. Мама намагалася навести довідки, але так нічого і не дізналася. Цього разу Таня не записала в свій щоденник нічого, дівчинка хотіла вірити, що сестра жива.
Менше, ніж через місяць, після Ніни від Тані пішов брат Лека. Але тут надії не було, Таня знала — він пішов назавжди. Під літерою «Л» Таня олівцем написала: «Лека помер 17 березня о 5 годині ранку в 1942 р.». Лека, як і бабуся, помер від голоду і сильного виснаження.
Наступна запис не змусила себе довго чекати: «Дядя Вася помер 13 квітня 2 ч ніч 1942 р.». Голод, як найстрашніша епідемія, вбивав сім’ю Савичевых одного за іншим.
Дядько Льоша перед смертю вже не міг ходити, лікар розводив руками. Рідним залишалося тільки дивитися, як він згасає. Таня знову взялася за олівець. Записала: «Дядько Льоша 10 травня о 4 год дня 1942 р.» і сховала ненависний щоденник. Але через три дні їй довелося дістати його знову. Через три дні з’явилися останні чотири найстрашніших написи у маленькій записній книжці маленької дівчинки Тані Савичевої:
Під буквою «М» — «Мама в 13 травня о 7.30 год ранку 1942 р.»; під літерою «З» — «Савичевы померли»; під літерою «В» — «Померли всі»; під літерою «О» — «Залишилася одна Таня»…
Потім у Тані Савичевої були два довгих і болісних року. Кілька тижнів вона «гостювала» у бабусиній племінниці, яка була не дуже рада, побачивши біля своїх дверей дівчинку-сироту. Вона пустила її на поріг, але кожен раз виставляла з дому, коли йшла на роботу.
Додому Євдокія поверталася до ночі. Весь цей час Таня була на вулиці або сиділа в під’їзді. Незабаром Таня стала зовсім тягарем Євдокії — дівчинка від виснаження вже ледве пересувалася, до того ж вона була хвора на туберкульоз.
Влітку 1942 року Таню відправили в дитячий будинок, який у серпні був евакуйований в селище Хисткі. Через два роки, у березні 1944-го Таня потрапила в будинок інвалідів у селі Понетаевка. У медичній картці Тані Савичевої, крім кісткового туберкульозу, значилося: «Цинга, дистрофія, нервове виснаження, сліпота…».
Тані Савичевої не стало 1 липня 1944 року…
Таня пішла назавжди, так і не дізнавшись, що не всі Савичевы померли. Сестра Ніна і брат Міша залишилися живі. Ніну разом з колегами прямо з роботи евакуювали з Ленінграда. Все проходило в такому поспіху, що вона навіть не змогла передати звісточку рідним. Міша був поранений, але все-таки вижив і повернувся з фронту.
Меморіальна дошка на будинку, де жила Таня Савичева. Фото: М. Грузнов
Маленьку записну книжку з 9 страшними записами, написаними олівцем нетвердою дитячою рукою, Ніна, яка повернулася в Ленінград вже після зняття блокади, знайшла у Євдокії. Волею випадку щоденник маленької дівчинки, яка поховала свою сім’ю, побачив знайомий Ніни, вчений секретар Ермітажу.
Так історія життя і смерті простий ленінградської школярки Тані Савичевої в 1946 році потрапила на виставку «Героїчна оборона Ленінграда». Сьогодні 9 листочків з щоденника дівчинки Тані зберігаються в Державному Музеї історії Санкт-Петербурга», а їх копії розійшлися по усьому світлу пам’ять про маленьку дівчинку, описавшей свою дитячу історію страшної війни.
