«пам’ять-це мідна дошка, покрита буквами, які час непомітно згладжує, якщо часом не відновлювати їх різцем». Таким епіграфом з англійського філософа xvii століття джона локка передувала співробітник санкт-петербурзького наукового центру ран тетяна покровська свій звіт про оцінку стану поховань представників академічної спільноти на нікольському кладовищі олександро-невської лаври. Оцінка проводилася за дорученням вченої ради спбнц ран, яке сама ж тетяна гавриилівна ініціювала.
Почалося з неприємної події. Деревом, що впало, був розколотий пам’ятник на могилі видатного вченого-електротехніка, ініціатора створення і першого керівника ленінградського наукового центру ан срср академіка ігоря олексійовича глібова (1914 -2002) на нікольському кладовищі. Дізнавшись про це, т.покровська, рухома бажанням допомогти, вирушила в старовинний некрополь. Дочка вченого член-кореспондент ран лідія чубраєва запевнила її, що своїми силами впорається з відновленням обеліска (і впоралася!). Але нещасливим деревом була серйозно пошкоджена і сусідня могила математика, члена-кореспондента ран володимира івановича зубова (1930-2000), і ознак, що хтось подбає про неї, не спостерігалося. Але ж за життя ця людина, яка втратила зір в 14 років, викликав загальне захоплення: закінчив ленінградський університет, захистив кандидатську і докторську дисертації, заснував у рідному вузі факультет прикладної математики – процесів управління. Кажуть, по стуку крейди на дошці міг визначити, чи правильно написана формула.
Покровська запропонувала з’ясувати, хто ще з членів академії похований під покровом лаври і в якому стані знаходяться їхні могили. Т. В. О. Голови спбнц ран, доктор біологічних наук марина орлова підтримала благе починання. Зберегти пам’ять про корифеїв російської науки-завдання, гідне для нащадків, в рік російської науки і технологій, в ході розпочатої підготовки до 300-річчя російської академії наук тим більше. Але тут доречно сказати про сам нікольському кладовищі. З моменту створення в 1863 році воно призначалося для заможних городян і вищого лаврського духовенства. Звідси вишукані каплиці, склепи, скульптури на місцях поховання. Однак після 1917 року почалося руйнування некрополя, який не мав для нової влади ні історичної, ні художньої, ні ідеологічної цінності. Те саме актам вандалізму було і скорочення його площі — з втратою історичних могил заради транспортної магістралі біля нового мосту через неву. Лише в кінці минулого століття (з упокоєнням тут ієрархів російської православної церкви) до микільського цвинтаря став повертатися статус престижного. З’явилися алеї кавалерів ордена олександра невського, героїв радянського союзу, тут були поховані анатолій собчак, галина старовойтова – до них точно не заросте народна стежка. Але вистачає і ділянок бур’яну, в якій загубилися часом непізнані, занедбані могили. За діючими правилами, догляд за ними повинні здійснювати » зацікавлені особи або організації».
І ось, озброївшись не надто достовірним планом поховань (масштаб 1:2600), покровська приступила до своєрідних польових досліджень. Скажімо, довго і безуспішно шукала могилу директора ботанічного саду академіка с. І. Коржинського (1861-1900) за ставком, а вона виявилася ближче до входу, але так заросла снить, що не відразу кинулася в очі. Робота була пов’язана з ризиком для здоров’я: в бур’яні ховалися не тільки стежки, а й застарілі надгробки, і ями склепів, прикриті напівзгнилими дошками. Часом головному фахівцеві науково-дослідного відділу спбнц ран доводилося брати в руки косу і секатор. Поверталася додому в опіках від борщівника і кропиви. У міру сил їй допомагали працівники кладовища, виділили навіть граблі і відро. Зате кожна знахідка ставала маленькою перемогою, ретельно документувалася, підкріплювалася докладною довідкою з фотофіксацією. Часом траплялися чудеса: виявивши могилу сейсмолога, члена-кореспондента академії наук князя б.б. Голіцина (1862-1916) і забезпечивши доступ до неї, покровська повідомила про це в профільні наукові організації. І в один прекрасний день побачила, що могила приведена в порядок, поруч з нею встановлено знак з переліком заслуг покійного.
Уточнення даних про кожен виявлений об’єкт вимагало чималих зусиль. Іноді попереднє ім’я вченого звання «академік «свідчило тільки про визнання суспільством його заслуг, але в більшості випадків упокоївся член академії позначався як»професор». Так, на торці однієї з плит, що потонули в папороті, покровська прочитала: «праця – життя. Життя-праця»» після розчищення виявилося, що це могила олександра вікентійовича клоссовського (1846-1917), засновника російської школи геофізики і метеорології. Його докторська дисертація «грози в росії» була відзначена золотою медаллю російського географічного товариства. Професор новоросійського університету клоссовський створив мережу спостережних метеопунктів на південному заході росії, ратував за експериментальні методи вивчення атмосфери-на противагу статистичної метеорології, яку пропонував «вапна до самих обмежених розмірів». Своєю науковою непримиренністю нажив впливових недругів, але і вони не завадили його обранню членом-кореспондентом імператорської санкт-петербурзької академії наук. На долю вченого випали тяжкі сімейні негаразди, про які його біограф написав: «не приведи нам господь!», але він продовжував творити. Прочинилася ще одна доля, поросла травою забуття…
Найважче було виявити могилу академіка афанасія федоровича бичкова (1818-1899), протягом 17 років очолював публічну бібліотеку, – її накрив величезний кущ бузини. Остання обитель історика, археографа, палеографа знаходиться у відносно пристойному стані, хоча і вимагає відходу, але поруч-то розбите надгробок могили його сина, члена-кореспондента санкт-петербурзької академії наук і ан срср івана опанасовича бичкова (1858-1944). Він теж був археографом і бібліографом, працював в імператорській публічній бібліотеці, за радянських часів завідував її рукописним відділом, в блокаду, рятуючи вітчизняну документальну спадщину, непоправно підірвав здоров’я. Кому як не публічній (нині – російській національній) бібліотеці взяти під опіку обидві не чужі їй могили.
На сьогодні виявлено поховання 10 академіків, 4 членів-кореспондентів та одного почесного члена академії наук. У спбнц ран готують листи в ті організації, з якими вони були пов’язані за життя, і запит в міносвіти рф про можливість розробки держзавдання на проведення комплексної ндр по темі «спадщина» за участю академічного архіву, інституту російської літератури ран, інституту східних рукописів ран. А ще т. Покровська думає про концепцію авторської екскурсії по академічному маршруту нікольського кладовища. Написи на» мідній дошці пам’яті » належить відновлювати.
Пам’ятається, напередодні 300-річчя російського флоту академік дмитро лихачов говорив, що кращий спосіб відзначити ювілей – привести в порядок могили російських моряків по всьому світу. А чи знаємо, скільки недоглянутих могил членів російської академії наук по містах росії?..
