Колишня санітарка психлікарні відверто розповіла про те, що відбувається в її стінах

17

Психіатричні клініки нерідко стають головним діючим місцем у багатьох фільмах жахів. Все тому, що навколо таких закладів ніби витає зловісна, містична аура, а його постояльці, які часто не розуміють самі себе, вселяють страх і недовіру.

Але чи варто вірити тому, що показують у фільмах? може бути в психлікарнях не так моторошно, як нам здається? відповіді на ці питання дала колишня санітарка лікарні для душевнохворих в естонії. Нижче наведені слова автора.

Коли моя мама переїхала в інше місто в пошуках нового життя, потрібно було якось заробляти на життя. Вибору не було, і вона влаштувалася на роботу в будинок-інтернат прибиральницею. Серед своїх його називають просто будинок. Там постійно живуть трохи більше 200 осіб.

Будинок знаходиться далеко від міського шуму. По сусідству-старовинний парк. Корпуси-відділення з’єднані галереями. Є харчоблок і актовий зал, центр денної зайнятості, пральня, гараж, майстерні. Все обладнано за сучасними стандартами. Трудяться в будинку близько 90 осіб. Це соціальні працівники, медсестри, санітари, психіатр, фельдшер, сімейний лікар, працівники кухні, прачки, водії та інші працівники.

Хворих тут називають підопічними, тому що всі ці люди потребують опіки. Жінок ласкаво кличуть «дівчатками«, а чоловіків – »хлопчиками».

Несповідимі шляхи…

Я частенько заглядала до мами на роботу. Так я потрапила в світ, досі для мене невідомий, який спочатку справив неоднозначне враження – від переляку до непідробного дитячої цікавості. Під час літніх канікул я стала підробляти в будинку інвалідів прибиральницею. Крім цього, я здійснювала прогулянки з підопічними на території будинку, займалася з хлопцями творчою та розважальною діяльністю: малюванням, іграми. З часом доросла до санітарки.

Шляхи мешканців цього будинку сюди різні, як і діагнози, і попередні долі. Одні надходять сюди з дитячих будинків для дітей з різними формами вродженого або набутого в ранньому дитинстві психічного недорозвинення (недоумства). Їх направляють сюди після досягнення 18-річчя. Інші виявляються тут в результаті важких психічних розладів, які характеризуються різноманітними проявами і має тенденцію до хронічного перебігу.

Будинок-інтернат складається з трьох корпусів і чотирьох відділень, в кожному з яких знаходиться певна категорія хворих. Є чоловіче відділення, є жіноче, також одне закрите чоловіче і відділення для особливо важких хворих, які страждають недоумством. У ньому чоловіки і жінки утримуються разом. На мою долю випало останнє, найважче відділення.

Контингент знаходяться тут хворих специфічний і вимагає від працівників звикання і адаптації. Страждають недоумством тяжкохворі в деякому сенсі те саме рослинам, за якими повинен бути постійний догляд, так як самі вони не в змозі самостійно за собою стежити. Ці люди більше живуть тваринними інстинктами. Тільки у одиниць з них можна почути зрозумілу мову, а в основному звуки, що видаються більшістю з них, нечленороздільні. Це можуть бути окремі слова або звуки, що повторюються день у день: голосіння, крики, шипіння, наспіви.

Сексу немає – тільки любов

Спочатку, звичайно, всі звички і поведінку хворих відлякують-ти бачиш щось несхоже на модель поведінки оточуючих тебе людей, але незабаром усвідомлюєш, що ці люди не несуть ніякої загрози і небезпеки для твого життя. Так, розумово хворі люди непередбачувані в своїх діях і вчинках, і очікувати від них можна чого завгодно, але не більше, ніж від людей, які нас оточують в повсякденному житті. Їм не чужі такі почуття, як любов, дружні відносини, співпереживання один одному та інші емоції, які здатний відчувати проста людина. Тільки за проявами їх почуттів спостерігати набагато зворушливіше, тому що вони найбільш відкриті і щирі в своїх діях.

Якось раз одна підопічна дівчинка, після того як закінчила сніданок в спеціально відведеній для них їдальні для важкохворих, встала з-за свого столу і, повільно човгаючи ногами, стала переміщатися в бік іншого столу, де сидів такий же тяжкохворий хлопчик. Вони обидва нагадували рослини: замкнуті в собі, що не помічають нічого навколо, майже не реагують на зовнішні подразники. Хлопчик сидів за своєю тарілкою і був зосереджений на ній так, що якби я підійшла збоку, то, швидше за все, він би мене навіть не помітив. Дівчинка встала у нього за спиною. Вона неквапливо простягнула руку, щоб торкнутися його спини, але, не встигнувши фізично відчути дотик, хлопчик обернувся, відчувши її присутність ззаду, і так само неквапливо став підніматися і виходити з-за столу.

Вони взялися під руки і повільно пішли вздовж коридору. Я довго ще дивилася їм услід, завмерши в одному положенні, як скам’яніла статуя.

Нехай це було незграбно, але так зворушливо. Це далеко не поодинокий випадок романтичних відносин між підопічними. Любовних історій в стінах будинку предостатньо. Були навіть випадки з весіллями. Все, як годиться: справжня реєстрація, обмін кільцями, клятва у вічній любові і, звичайно, святкування самого весілля. Хоча це більше експериментальні події. Деяким парам навіть дозволяється жити разом в окремих vip-кімнатах з маленькою кухнею, де вони самі можуть готувати, і душовою. Всі умови для проживання повноцінної сімейної пари.

Тільки ось дитячого плачу там ніколи не пролунає. Підопічним не можна займатися сексом. Хоча проти фізіології часом не попреш. Бували й випадки, коли підопічних застукували за перелюб прямо в кущах на вулиці під час прогулянки. Якщо ж раптом десь чогось не угледіли, і дівчатка вагітніють, то їх направляють на аборт. Тому що ніхто не може гарантувати здорове потомство з такою спадковістю. Стерилізації ж мешканців будинку не піддають з матеріальних міркувань-дорого. В іншому це цілком щасливі сім’ї, які можуть займатися побутом і мати свою маленьку приватне життя.

Деякі підопічні працюють. Трудяться в периметрі будинку: прибирають на території, носять брудну білизну в пральню і приносять назад чисте, допомагають на кухні і в їдальні збирати брудний посуд, виконують деякі слюсарні роботи. За свою роботу вони отримують зарплату, яку можуть витрачати на свої потреби, роблять накопичення, купують собі мобільні телефони, телевізори та інші корисні побутові атрибути.

Інші люди

Іноді можна почути холодять душу подробиці про будинки-інтернати. У стінах мого будинку, на щастя, нічого подібного, надзвичайного не відбувається. При роботі з душевнохворими я засвоїла дві речі: не можна їх жаліти і не можна їх боятися. Якщо ти відчуваєш перед ними страх, то вони це дуже добре відчувають, так само, як собаки, коли їх бояться люди. Необхідно вести себе з ними впевнено і на рівних, не применшуючи їх достоїнств, підбадьорювати, бути привітним з ними. Словом, робити все те, щоб дати зрозуміти хворим, що тобі можна довіряти. Але в той же час важливо, щоб вони визнавали твій авторитет.

Персонал намагається створити для підопічних атмосферу рідного дому. У будинку-інтернаті чистота і порядок. Підопічні живуть в кімнатах по 2-3 людини, обставлених хорошими меблями. У будинку завжди тепло, затишно і ситно. Підопічні завжди одягнені по сезону. Одяг добротний і чистий.

Підопічні, а їх понад 200 осіб, потребують доброго слова, привітної посмішки, доброзичливої бесіди не менше, ніж в теплому одязі і ситної їжі. Багато говориться про соціальну реабілітацію психічно хворих та інвалідів і, що важливо, багато робиться, але головне, як мені здається, питання повисає в повітрі. Чи в змозі ми прийняти в свій світ цих людей? інших людей…