Грузія в очікуванні якихось змін

73

Станіслав Тарасов

Грузинське суспільство перебуває під впливом двох інертних груп, що прагнуть до «міжнародного утриманства», а не до самостійного національно — державного будівництва.
У Тбілісі вже близько двох тижнів тривають акція протесту перед будівлею грузинського парламенту. Звучать заклики відправити у відставку міністра внутрішніх справ Георгія Гахарія, виражається незгода або не повну згоду з пропозицією партії «Грузинська мрія» про проведення парламентських виборів до 2020 року за повністю пропорційною системою, а в пресі лунають заклики не чекати майбутнього року, тому що до цього часу «в Куре спливе чимало каламутній політичної води». Тому потрібно провести дострокові парламентські вибори і змінити уряд. При цьому всі стали забувати про привід, що призвів до нинішнього протестного руху (перебування російського депутата в кріслі голови парламенту — С. Т.), а експерти ще раз переконуються в тому, що за всім цим стоять якісь сили.
Відзначається високий рівень організації антиросійської акції, реалізованої в короткий проміжок часу. План був довгостроковий і будувався на запрошення Росії до проведення сесії Генасамблеї Міжпарламентської асамблеї православ’я в Тбілісі. Пішов у відставку голова парламенту Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що в «країні була зроблена спроба державного перевороту» і «на це має бути чітка відповідь». Раніше з такою ж оцінкою ситуації виступав МВС Грузії, але на офіційному рівні говорити про те, хто за цим стоїть, не стали. Між тим, один з американських знавців Кавказу Ендрю Хіггінс пише в The New York Times, що «хоча акції протесту були в основному організованими і частково були викликані публічним гнівом на Росію, яка визнає незалежними державами Абхазію і Південну Осетію, коріння протестів також відходять у глибокий внутрішньополітичний розкол між прихильниками і противниками «Грузинської мрії». За його словами, «протестувальники не висунули жодних вагомих пропозицій про те, як повернути територію і натомість зосередилися на заклику до дострокових виборів і відставки високопоставлених чиновників». А на думку британського експерта Томаса де Ваалаособенностью ситуації є те, що «опозиція розігрує російську карту, щоб дискредитувати уряд».
На Заході лідера «Грузинської мрії» Бедзину Іванішвілі вважають «російським ставлеником» і в той же час визнають, що його уряд проводить прозахідну політику, заявляючи про прагнення інтегруватися в ЄС і в НАТО. Тому в даній ситуації важко говорити про те, хто, як і в які ворота намагався забити гол. Ясно інше. Якщо в Грузії мала місце спроба перевороту, то вона зірвана. Але за рахунок скочування до низької позначки відносин між Росією і Грузією. Президент Росії Володимир Путін прийняв рішення про скасування з 8 липня всіх рейсів з Росії в Грузію. За оцінкою грузинських економістів, країна з-за зриву потоку російських туристів втратить близько 500 мільйонів доларів. Внутрішньополітичне протистояння, що тривають маніфестації та демонстрації у Тбілісі й інших містах призвели до того, що зовнішньополітичні відомства низки держав, включаючи США, також закликають своїх співгромадян утриматися від туристичних поїздок до Грузії.
Яка перемогла на виборах 2012 року «Грузинська мрія», мабуть, вперше зіткнулася з таким серйозним політичним кризою, коли держава в черговий раз наведено в турбулентний стан з невизначеними перспективами, що підриває його імідж як стійкої, спокійної і стабільної країни. Крім того, це перший кризу з моменту повернення в політику в 2018 році Іванішвілі, який обіцяв зробити такий крок лише в тому випадку, «якщо трапиться біда» і з’явиться необхідність «оновити й посилити партію, перетворити її в політичну одиницю європейського типу, щоб ще більше сприяти реформам в державі». Але тепер за всіма ознаками ми маємо справу лише з проміжною розв’язкою, коли «Грузинська мрія», що діє в бік виграшу історичного часу і маневрує з кадровими жертвами.
За даними грузинських видань, в ці дні Іванішвілі проводить часті консультації з американцями, які нібито «не рекомендували йому затримувати лідерів опозиції». Проблема ще й у тому, стверджують тбіліські експерти, що «в країні дефіцит нових політичних ідей, хоча реформи начебто і йдуть на законодавчому рівні, але практичних результатів не видно». В результаті, вважає відомий грузинський політолог Зураб Бежанішвілі, «Грузія розвивається аномально, а її державність ніяк не вилазить зі стану нестійкості», що сприймається як переддень якихось нових змін. У Тбілісі вже циркулюють чутки про те, що після парламентських виборів 2020 року Іванішвілі взагалі піде з політики. Можливо, так воно і буде. Можна по-різному оцінювати підсумки його діяльності на цьому терені. Але що тоді в Грузії зміниться?
Правда, зараз багато говорять і пишуть про те, що нинішній протестний рух знаменує собою появу в Грузії «нового політичного класу, тому що від старих політиків, у яких немає ресурсу, народ вже втомився». Але навіть якщо такий клас і з’явиться, йому все одно доведеться вирішувати старі проблеми і мати здібності зберігати стабільність і контролювати ситуацію на всій території країни. Чи вийде? На думку Бежанішвілі, одна з причин того, що відбувається в тому, що «грузинське суспільство ще перебувати під впливом двох полюсів протистоять інертних груп, що прагнуть до «міжнародного утриманства», а не до самостійного національно — державного будівництва і майже завжди «застигає в очікуванні чергового перевороту». Що вийде в Грузії цього разу покаже найближче майбутнє.
Проте вже зараз очевидно, що ігнорування інтересів найближчих сусідів і місцевий оскаженілий націоналізм, надія на силове вирішення територіальних проблем, романтичне уповання на плоди економічного співробітництво з географічно далеким Заходом з країною, не принесе в регіон ні довгоочікуваної безпеки, ні міцного миру.
У Тбілісі вже близько двох тижнів тривають акція протесту перед будівлею грузинського парламенту. Звучать заклики відправити у відставку міністра внутрішніх справ Георгія Гахарія, виражається незгода або не повну згоду з пропозицією партії «Грузинська мрія» про проведення парламентських виборів до 2020 року за повністю пропорційною системою, а в пресі лунають заклики не чекати майбутнього року, тому що до цього часу «в Куре спливе чимало каламутній політичної води». Тому потрібно провести дострокові парламентські вибори і змінити уряд. При цьому всі стали забувати про привід, що призвів до нинішнього протестного руху (перебування російського депутата в кріслі голови парламенту — С. Т.), а експерти ще раз переконуються в тому, що за всім цим стоять якісь сили.
Відзначається високий рівень організації антиросійської акції, реалізованої в короткий проміжок часу. План був довгостроковий і будувався на запрошення Росії до проведення сесії Генасамблеї Міжпарламентської асамблеї православ’я в Тбілісі. Пішов у відставку голова парламенту Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що в «країні була зроблена спроба державного перевороту» і «на це має бути чітка відповідь». Раніше з такою ж оцінкою ситуації виступав МВС Грузії, але на офіційному рівні говорити про те, хто за цим стоїть, не стали. Між тим, один з американських знавців Кавказу Ендрю Хіггінс пише в The New York Times, що «хоча акції протесту були в основному організованими і частково були викликані публічним гнівом на Росію, яка визнає незалежними державами Абхазію і Південну Осетію, коріння протестів також відходять у глибокий внутрішньополітичний розкол між прихильниками і противниками «Грузинської мрії». За його словами, «протестувальники не висунули жодних вагомих пропозицій про те, як повернути територію і натомість зосередилися на заклику до дострокових виборів і відставки високопоставлених чиновників». А на думку британського експерта Томаса де Ваалаособенностью ситуації є те, що «опозиція розігрує російську карту, щоб дискредитувати уряд».
На Заході лідера «Грузинської мрії» Бедзину Іванішвілі вважають «російським ставлеником» і в той же час визнають, що його уряд проводить прозахідну політику, заявляючи про прагнення інтегруватися в ЄС і в НАТО. Тому в даній ситуації важко говорити про те, хто, як і в які ворота намагався забити гол. Ясно інше. Якщо в Грузії мала місце спроба перевороту, то вона зірвана. Але за рахунок скочування до низької позначки відносин між Росією і Грузією. Президент Росії Володимир Путін прийняв рішення про скасування з 8 липня всіх рейсів з Росії в Грузію. За оцінкою грузинських економістів, країна з-за зриву потоку російських туристів втратить близько 500 мільйонів доларів. Внутрішньополітичне протистояння, що тривають маніфестації та демонстрації у Тбілісі й інших містах призвели до того, що зовнішньополітичні відомства низки держав, включаючи США, також закликають своїх співгромадян утриматися від туристичних поїздок до Грузії.
Яка перемогла на виборах 2012 року «Грузинська мрія», мабуть, вперше зіткнулася з таким серйозним політичним кризою, коли держава в черговий раз наведено в турбулентний стан з невизначеними перспективами, що підриває його імідж як стійкої, спокійної і стабільної країни. Крім того, це перший кризу з моменту повернення в політику в 2018 році Іванішвілі, який обіцяв зробити такий крок лише в тому випадку, «якщо трапиться біда» і з’явиться необхідність «оновити й посилити партію, перетворити її в політичну одиницю європейського типу, щоб ще більше сприяти реформам в державі». Але тепер за всіма ознаками ми маємо справу лише з проміжною розв’язкою, коли «Грузинська мрія», що діє в бік виграшу історичного часу і маневрує з кадровими жертвами.
За даними грузинських видань, в ці дні Іванішвілі проводить часті консультації з американцями, які нібито «не рекомендували йому затримувати лідерів опозиції». Проблема ще й у тому, стверджують тбіліські експерти, що «в країні дефіцит нових політичних ідей, хоча реформи начебто і йдуть на законодавчому рівні, але практичних результатів не видно». В результаті, вважає відомий грузинський політолог Зураб Бежанішвілі, «Грузія розвивається аномально, а її державність ніяк не вилазить зі стану нестійкості», що сприймається як переддень якихось нових змін. У Тбілісі вже циркулюють чутки про те, що після парламентських виборів 2020 року Іванішвілі взагалі піде з політики. Можливо, так воно і буде. Можна по-різному оцінювати підсумки його діяльності на цьому терені. Але що тоді в Грузії зміниться?
Правда, зараз багато говорять і пишуть про те, що нинішній протестний рух знаменує собою появу в Грузії «нового політичного класу, тому що від старих політиків, у яких немає ресурсу, народ вже втомився». Але навіть якщо такий клас і з’явиться, йому все одно доведеться вирішувати старі проблеми і мати здібності зберігати стабільність і контролювати ситуацію на всій території країни. Чи вийде? На думку Бежанішвілі, одна з причин того, що відбувається в тому, що «грузинське суспільство ще перебувати під впливом двох полюсів протистоять інертних груп, що прагнуть до «міжнародного утриманства», а не до самостійного національно — державного будівництва і майже завжди «застигає в очікуванні чергового перевороту». Що вийде в Грузії цього разу покаже найближче майбутнє.
Проте вже зараз очевидно, що ігнорування інтересів найближчих сусідів і місцевий оскаженілий націоналізм, надія на силове вирішення територіальних проблем, романтичне уповання на плоди економічного співробітництво з географічно далеким Заходом з країною, не принесе в регіон ні довгоочікуваної безпеки, ні міцного миру.