Після і, на щастя, поза програми форуму «Таврида», що переїхав в Судак, з одного берегу Криму на інший, глядачам показали дивне дійство, яке вважається ніби як театральним. Для початку зачитали уривки з Конституції, а після дівчатка цілувалися з дівчатками, хлопчики обіймалися з хлопчиками, а заодно всі ходили в мокрих майках, точно на пінній вечірці в тому ж Судаку. За дане дійство відповідав Gogol School. Адепти Серебренникова вирішили завербувати нових адептів. І вийшов великий скандал. Ну так що все це значить?
Розмови про те, що гомосексуалізм в Росії знаходиться в розпечених лещатах і всіляко переслідується, бачаться як мінімум перебільшеними. Їх залишимо для Заходу, що спирається на пункт Гельсінкських угод — той, що про захист прав людини. Адже захищають тих же геїв вельми вибірково, використовуючи суто як політичний інструмент. Не бентежить ж Вашингтон і Брюссель положення гомосексуалістів в тій же Саудівській Аравії, де за блакитні гри можна так серйозно постраждати?
В Росії — трохи м’якше. Так, заборонена пропаганда гомосексуалізму, а світові ЗМІ лякають «жахами переслідувань російських геїв» — однак на ділі «блакитне лобі» почувається більш ніж нормально. І в деяких школах діти «вчаться толерантності», малюючи хлопчиків з хлопчиками. Приспів і дійство на «Тавриді». Аж ніяк не випадково, а сплановано, у контексті загальної логіки.
Гомосексуальна було під забороною. Потім стало модним. Охопило «кращих людей». З часом може бути визнана і передовим. В СРСР вже проходили щось подібне, але з іншими явищами. Хоча вже зараз не секрет, що блакитне лобі сильно і в російському шоу-бізнесі, і в політиці, і в бізнесі. Так, гомосексуалістам у повсякденному побуті в Росії непросто, але вони відчувають себе більш ніж привільно в сферах, де куються влада і гроші. Про яку боротьбу з пропагандою содомії може йти мова, якщо чимало наших можновладців самі воліють чоловіків і хлопчиків?
Втім, питання тут не в тому, кого вони обирають. Зауважу, що особисто моє ставлення до геїв абсолютно рівне — більше того, я завжди на їх боці, якщо вони піддаються переслідуванням або проявів жорстокості. Інше питання, коли їх смаки нав’язуються оточуючим — особливо підліткам і дітям. Нав’язуються різними способами. І при цьому вони створюють свою державу в державі, в яке неможливо потрапити, будучи іншим. Забавно, геї безперервно твердять про свободу і рівність, але часто самі відмовляють в них. У визначеному місці і в певний час панує диктат гомосексуалістів, провідних щось на зразок специфічної селекції. І це вже зовсім інша історія, ніж вибір партнера. Вона, ця історія, не сексуальна, а соціальна і політична.
Дивіться, пан Рогозін пише осудливий твіт, в якому називає організатора блакитного дійства, показаного на «Тавриді» поза програми, покидьком. А пізніше — ха-ха! — він видаляє свій твіт. Боїться? Розуміє, що сталося, — не випадковість, не чий-то вибрик, а частина цілком конкретної політики, за якою стоять серйозні люди? Адже, в принципі, присутність Gogol School «Тавриді» та можливість виступити, хоч і поза програми, — сплановане і підтримане зверху захід. Точно так само, до речі, як і сотні мільйонів, виділених пану Серебренникову. Називайте речі своїми іменами: це і є пропаганда гомосексуалізму за державні гроші. Точніше — одне з її проявів. І виходить, що в країні нормально, коли є корупція і шпигуни (в тому числі і в структурах, підвідомчих паном Рогозіним), а ось різко висловитися про гомосексуальні уявленнях для підлітків — ризиковано.
Чому так відбувається? З одного боку, діє згадане «блакитне лобі». З іншого боку, є бажання влади бути хорошими для всіх. Бажання, породжене не благими намірами, звичайно ж, а з метою утримання ситуації. Мовляв, постараємося і тих, і цих задовольнити, йти, як пишуть не найкращі специ журналістського цеху, в ногу з часом. Однак це спочатку програшна тактика. Ми її вже проходили. Втім, хто схаменеться, влаштовуючи «Перебудову-2»? Деякі можновладці вже занадто обростали салом.
Адже це дуже дивний сюжет, насправді. Твердити про скріп, консерватизмі, духовності, але в багатьох речах агітувати зовсім інші цінності. Гірше — не просто агітувати, а виділяти на подібне гігантські суми. Скільки у нас отримують реальні консерватори, а скільки різного роду серебренниковы? Не варто вірити в міф про сучасну патріархальної Росії — це тільки для обивателя.
Дивно ще й те, наскільки часто примітивно нам запропоноване. Бігають люди, ставлять спектаклі і розповідають один одному, як це геніально. Заодно віщають аналогічне і іншим — хтось вірить. Знову ж таки дивна історія виходить: умовне меншість диктує смаки більшості, розповідаючи, що то сіро і примітивно, а цінувати необхідно зовсім інше мистецтво. Важко заперечувати геній Дружині або Пазоліні, але ж не кожен гомосексуальний актор — Дружині або Пазоліні. Одне випливає з іншого, однак нас запевняють саме в цьому. Мовляв, поцілувалися дівчинки в мокрих майках під читання Конституції — як це цікаво!
Напевно, ці хлопці не читали «Щоденник злодія». Вони взагалі, схоже, нічого не читали, якщо вірять в те, що ними пропоноване має хоч якусь художню цінність. Так, не варто пропагувати гомосексуалізм за державні гроші (пропагандируйте тоді любителів квасу, чи що — чому ні, нехай вони марширують), але ще більше не варто показувати молоді відверту вульгарність. Або вони мокрих маєчок не бачили? Або з подружками ніколи не цілувалися?
Все бачили, все знають. Тому часом охоче погоджуються на таке. Причиною тому — дурість, яка страшніше злості. Але, крім цього, в основі лежить пристрасть до протесту як єдиною формою самоствердження. Вони, ці молоді, мало що здатні створювати самі, а ось деконструювати, руйнувати — завжди будь ласка. Вторинність, затверджувана через жорстокість — це про них. Не треба говорити «дядечки навчили» — вони і самі всьому навчені, хоча так, дядечки постаралися.
І сталося «Тавриді» не відрізняється від того, що відбувається на вписках і в Periscope — хіба що на сцені все куди трохи менш вульгарно і жарко, куди нудніше. А ось що відбувається на вписках, де все мокре, а не тільки маєчки, де не тільки цілують, але і ґвалтують (причому самим мерзенним способом) — така ж частина молодіжної культури, як і буллінг, як і побиття слабких. Гомосексуальна історія «Тавриді» рівно з того ж ряду, що, наприклад, вбивство інваліда підлітками в Березівському, як би дивно це не звучало.
Все це — впорядкований прагнення до смерті через саморуйнування.
Все це — агонія суспільства, яке повинно бути найрозвиненішим у світі, але воно мертве. У них є гаджети, гроші, свобода, модні кросівки, айфони, форуми, гранти, але немає головного — вміння та бажання творити. І якщо раніше виродки кучкувалися разом, утворюючи свої анклави, то тепер їм і кучкувалися не треба. Своєю тушею вони придавлюють здорових. Як говорив Антоній Великий: «Настануть останні часи, і дев’ять хворих прийдуть до одного здорового і скажуть, ти хворий, тому що ти не такий, як ми».
Так що ласкаво просимо в ці останні часи. Приготуйтеся — буде боляче.
Автор Платон Сергійович Бесєдін — письменник, літературний критик, публіцист, родом із Севастополя. Неодноразово їздив в зону бойових дій в Донбасі з гуманітарними місіями.
Центр Сулакшина
Росія повинна бути і повинна бути завжди!
