Чому монархів на Русі не зраджували землі після смерті

51


З давнини смерть і пов’язаний з нею обряд поховання вважалися одними з найважливіших подій в житті кожної людини. Однак монархів ніколи не відносили до простим смертним, а тому і ховали їх по-особливому.
Історія склепів
Історія поховання людей в спеціальних приміщеннях налічує тисячі років. Багато царські родини Месопотамії, Вавилона, Персії поміщали тіла своїх померлих родичів у ритуальних печерах.
Одними з перших спеціально споруджувати подібні приміщення стали єгиптяни. Звичайно, розкішні усипальниці — піраміди – призначалися виключно для знатних осіб. Справа в тому, що згідно з давніми повір’ями, фараон міг продовжити життя в іншому світі лише за умови, що його тілесна оболонка залишиться недоторканою. Саме тому жителі Єгипту практикували муміфікування і гробниці, а не закопували тіла правителів в землю.
Незважаючи на викорінення язичництва і появу християнства в середньовічній Європі традиція поміщати тіла не грунт, а над нею продовжилася. Так в базиліці Сен-Дені досі покояться тіла 25 французьких монархів і 10 корольов, не рахуючи принців і принцес. А у Вестмінстерському абатстві знайшли свій останній притулок багато англійські королі.
Де поховані російські царі?
Храмової усипальницею для представників двох правлячих династій у Росії – Рюриковичів і Романових – став Архангельський собор Московського Кремля. Після смерті тіла померлих поміщали в саркофаги з білого каменю, прикрашеного різьбленням. На сьогоднішній день в Архангельському соборі є 54 поховання. Там поховані Іван Грозний, і його сини, а також імператори Михайло Федорович; Олексій Михайлович, Федір Олексійович та багато інших.
Пізніше, а саме з часів Петра I, царствених осіб стали ховати Петропавлівському соборі в Санкт-Петербурзі. Винятком став тільки онук Петра Великого, який помер від віспи у Москві, де й знайшов свій спокій в Архангельському соборі. У Санкт-Петербурзі покояться тіла 52 членів імператорських сімей та їхніх близьких.
Як з’явився цей звичай?
Звичай поміщати тіла знатних осіб в усипальниці прийшов до нас з Візантії. З розвитком християнства всіх небіжчиків прийнято було закопувати в землю. Однак імператор Констанцій цей звичай змінив. Саме він першим не став ховати свого батька Костянтина I в землі, а помістив труну з його тілом у храмі Святих Апостолів. Те ж саме Констанцій виконав з мощами деяких святих апостолів.
У Візантії імператор вважався намісником Бога на землі. Церемонія коронації, розроблена церквою, тільки сприяла подібному відношенню. Імператор Костянтин закріпив його остаточно. Так він заборонив носити пурпурні одягу і певну взуття всім, крім членів своєї сім’ї. Крім того, кожен зобов’язаний був падати ниць при вигляді імператора. Причому, єдиним, кому робити цього було не потрібно, став патріарх Константинопольський.
Не дивно, що при такому високому положенні імператор повинен був мати відповідну усипальницю. Адже імператор – помазаник божий.
До того ж закопування тіла в землю вказувало на низьке соціальне походження, в той час як покійний імператор містився над усіма померлими, ближче до небес.
Крім того часто звичайні могили можна було запросто розкопати і поживитися, наприклад, одягом покійного. А склепи, як правило, надійно закривалися, а тому розкішні вбрання, ювелірні прикраси та інші дорогі предмети знатних небіжчиків залишалися при них назавжди.